Член Європейської рахункової палати Юган Партс (естонець) сказав дуже коротко про те, що всі ми відчуваємо і знаємо. Україна — країна унікальна, бо в ній відбулося захоплення держави особами, яких усі називають олігархами. Юган Партс назвав і ціну цього захоплення — мільярди доларів щороку. Безперечно, у Європі немає іншої країни, в якій був би такий розрив між багатими і бідними, як в Україні.
Цифри ВВП на душу населення: Україна — 5 тис. дол., Польща — 18 тис. дол., Естонія — 23 тисячі. І це при тому, що Україна має набагато потужніший ресурс. І починали навзані країни практично з однієї точки у 1992 році.
Усі так раділи 30 річниці Незалежності.
Ми маємо свою державу, а яку — справа десята. Ні, не десята, а перша!
Це ганебна, несправедлива держава, в якій більшісь позбавлена надії: старі не мають спокійної старості, а молоді — жодних перспектив. Та боротьба з олігархами, яку спостерігаємо нині, — це гротеск. Свої правові інститути ми змінюємо вже 30 років. І всі ці зміни косметичні, бо не змінюють культури своєї поведінки самі судді і прокурори — ці покидьки у брендових шмотках на мерсах. І преЗедент, що ставить собі 7-8 за роботу, зачищаючи усіх, хто може скласти йому конкуренцію на наступних виборах — ця нікчема, що паразитує на всьому. Але найогидніша персона — це рудий колишній тарган у президентському кріслі, душитель свободи слова і батько української олігархії, батько проєкту «захоплення держави».
Звичайно, ЄС може накласти санкції на наших захоплювачів держави, бодай європейські політики не повинні брати участі у збіговиську Yes, що його проводить Пінчук. Однак доти, доки саме українське 
суспільство не скаже тим, хто захопив українську державу – «ні», відчутної еволюції не відбудеться. Будуть тільки косметичні зміни: причепурені дороги і причепурені суди, на яких розкрадатимуться мільйони.
Люди, які пристосувалися до захоплення держави, люди, які мають у цій державі бодай якийсь вплив, мають збунтуватися, а не сидіти тихенько, отримуючи від олігархату дещицю, щоб якось жити. Ніхто ніде про захоплення олігархами української держави не пише, пишуть натомість про свої успіхи. Успіхи — це добре, але гріш їм ціна на тлі українського нещастя.
Почнімо бодай писати про цих кровопивць — це вже буде перший крок. Зрозуміймо весь жах ситуації: не український інтелектуал, не український урядовець, а єврокомісар пише крилату фразу — в Україні пандемія захоплення держави. А МЗС із губастим Кулебою ще й огризаються, демонструючи свої уявні успіхи. Та Потьомкіну до Кулеби дуже далеко було за вмінням брехати. Гірко, що збудували ми Росію 2, яку назвали Україною.
Роксана Харчук
