Київ, Центральний залізничний вокзал. Ятка з парфумами на розлив. Гендлює сива напівглуха бабця. Покупець абсолютно картинний гопник у чорному адідасі від черевиків до кепки, який нюхає ковпачки один за одним.
— А це от?
— Норм.
— Што?
— Норм.
— А отето понюхайтє…
— Тоже норм.
— Што?
— Норм, гаварю.
— А ето?
— Тоже нічьо.
Я спиняюся і кілька хвилин дивлюсь зачарований. В якийсь момент гопник звертає на мене увагу.
— Шо?
— Та нічого. Завжди заздрив сміливості чоловіків, які можуть жінці вибрати духи.
— Да? — кривить щелепу гопнік, — а может я сєбє?
— Тим більше… Заздрю сміливості.
— Чойта?
— Ну, як чого? Духи – жіночі ж.
Гопник ставить колпачок на стіл і мовчки йде. Бабуся дивиться на мене як на гі*нюка. Я теж іду собі геть.
Ненавиджу себе час від часу.
Зіпсував таке свято двом людям, мудак.
Руслан Горовий
