З роками більше всього розчаровують дзеркало, ціни і аналізи. Тітка Роза сиділа біля вікна і розкладала старовинний чернівецький пасьянс «Імператриця Сісі». Зайшла сусідка.
— У тебе, Роза, якась фігня на обличчі.
— Це посмішка
— А я думала хліб знову подорожчав.
Сусідка була визнаним фахівцем по цінах. Фахівець в Чернівцях — це той, хто краще інших не розуміє, що відбувається. Саме тому як би погано у нас не було, завжди є можливість зробити ще гірше.
Розу сусідка нервувала. У неї з’явився нервовий тик. І за кожним нервовим тиком ховалася захоплююча історія, яку не хотілося згадувати. Як лекції з історії КПСС в університеті.
Крім того, вона цієї ночі погано спала. Ніяк не могла заснути — спочатку рахувала вівці, потім познайомилася з пастухом і понеслося!
Нарешті сусідка пішла. На прощання попросила порадити хороший фільм без хеппі-енда. Вона їй порадила «Чапаєв» киргізькою мовою. Потім глянула на себе у дзеркало, помилувалася останніми аналізами і пасьянс відразу склався.
Французька
Коли я був ще шмаркачем, дорослі в Чернівцях, матюкаючись, казали один одному «Вибачте за мою французьку». В ті часи я не знав ні французької, ні матюків. Французької я не знаю досі, але тоді думав, що слухаючи і наполегливо вивчаючи матюки, я вивчаю французьку.
Якось поволі з’ясувалося, що це зовсім не так. Я дійшов невтішних висновків і втішився. Так буває не лише з мовами. Те саме, наприклад, з піснями. Ми думаємо, що то пісня, а то трек. Тому вона так і звучить. Як овечий крик із криниці.
А що тепер — зустрічі. Нині кажуть «Може, зустрінемося якось, подивимося разом в телефони?» Відтак в житті все дуже відносно — якщо в одному місці вас «післали», то в іншому зачекалися.
Саме тому в Чернівцях є люди-листи. Їх так і хочеться кудись послати. Французькою.
Володимир Килинич
