Якось вже і зустріти особливо немає кого у Чернівцях, на Кобилянській. Кого взагалі немає, а кого й сам не хочеш, але мусиш. Втім, це все цілком природньо, хоч і не дуже весело. Життя так влаштовано, тому сам собі мусиш робити весело. Чи сама. Буває хтось дзвоне і питає «Це хто?». Я придумав відповідь: «Де?»
Так і тут. Якщо йдеш і не зустрічаєш знайомих — знайомся з незнайомими і вони стануть знайомими. Це найкращий варіант.
Але в Чернівцях повно людей, яким завжди є щось сказати. Навіть якщо немає що. От все ж таки зустрів якось сильно припізнілого хіппі, колишнього інструктора. Так він сказав: «Все буде добре. Готуйтеся».
Дуже оптимістично. Ніби повіяло «інтернаціоналом». З роками помічаєш, що серед дурнів все більше — своїх. Згадав його і стало весело. Але — треба спати. Режим!
Але не випадає взяти і просто заснути! Обов’язково треба подумати перед сном про якусь дурню…
Володимир Килинич
художник Ігор КУХАРСЬКИЙ
