Про що думається між тривогами. Природа створила чоловіка і жінку. Чоловік — і стать, і слово. Чоловічого роду. Природний маскулітив. Жінка — і стать, і слово. Фемінітив, природний. Також жінки і чоловіки мають інакші імена. Віктор — Вікторія. Роман — Романа. Богдан — Богдана.
Одяг — то вже зайва опція. Бо чоловік може вдягнути спідницю, а жінка — штани. Тому це умовність. Природа — це гола людина. І той, хто має очі, розрізнить. Той, хто має вуха, почує, кого як звати. Голос — умовне, бо жінка може від природи говорити так, як чоловік — і навпаки.
Ще таке: в тілі жінки може жити чоловік, а в тілі чоловіка — жінка. Тому право кожного називати себе, ким відчуває. Тому Віктор, відчуваючи себе жінкою, назве себе Вікторією. І це — природа і потреба водночас. Цього досить.
Тому новонавернені фемінітиви — це проти природи. Це штучно, механічно створені форми. Це не зміна статі. Це дивне підкреслення статі там, де цього не треба. Передусім — коли мова про фах, професію, приналежність до спільноти.
Оце «пані член» або «пан балерина» — це Квартал 95. Не смішно і проти природи. Балерун і медбрат — слова, які я чую, скільки живу. Отже, членкиня і похідні — це проти природи. І від поганого володіння українською мовою. Коли не досить лікарки — треба медикиня. І коли не досить “жіночого персонажа” — треба якась персонажка. Або ж покручі — пропозиція для тих, хто не може ані побачити жінку, ані почути її ім’я.
Є стать. Чоловік і жінка. Є імена, чоловічі та жіночі. Досить. Хоча… Кому це цікаво, якщо кортить більшовицькими методами міняти мову, вигадуючи комсомол, райком, партком та імена Оюшмінальд, Індустрій та Марксена.
Андрій Кокотюха
