У літо збирання – літо учнівства біля нього – я прихитрявся ще й крутити два романи: з сільською дівчиною-студенткою і епістолярний – з манірною панночкою-музиканткою. Світован краєм ока все те бачив і мовчав. Аж доки не прохопився:
– Держися одної. Хто двох любить – обох загубить.
У нас, закарпатців, слово «загубити» має значення – втратити. Тим, до речі, й скінчилися мої романи.
– Овва, мушт кохання! – означав він із посмішкою мою любовну сверблячку.
Муштом у нас називають молоде вино, бурчак.
– А що таке кохання взагалі? – запитував я, намагаючись спантеличити його таким відстороненим поняттям.
– Я ж кажу – шумування мушту. А коли він відшумить, уляжеться, – переходить у вино любови. Або в оцет похоті.
– Скільки ж часу шумує той мушт? – виясняв я.
– Доки дріжджі не вироблять і не осядуть.
– А дріжджі кохання коли вичахають?
– Коли цілковито розснажиться хтивна енергія. Але природним способом близькости.
Діймав я його й іншими дотичними запитаннями.
– Чому нас, чоловіків, весь час тягне до жінок, причому до різних?
– Тому що від пупа й донизу нас тягне земне, а вище пупа – небесне. Той безладний 
доземний потяг скоріше й вертає нас у землю, себто губить дочасно. Вся штука в тому, аби влагіднити, вирівняти ті два поривання – в безодню пристрасті і до верховин радости.
– Що поганого в тому, що чоловік спізнає багато жінок?
– Йому видиться, що лихого в тому нічого немає, принаймні на початках. Бо розцінює він се лише як спарування фізичних тіл. А направду то є страшна заповітна сполука, тайна злиття двох животворних рідин. Се святе. Се – свято парування, розпечатання двох животворних джерел. Пізнавши близько жінку, лишаєш у ній цятку себе. Навіть коли поєднання не зав’язалося спільним плодом. Що більше жінка відкрилася тобі – лоном і серцем – тим довше вдержує тебе в собі. Може, й до кінця земного життя. Хоч ти не з нею, та не відпущений, скріплений невидимою печаттю. «Твої» жінки живляться твоєю нутряною снагою в просторі і часі. Тому покинуті живуть довше за тих, котрі їх покинули… Коли ж ти ввесь час у прилюбі з одною жінкою, те живлення є обопільним і обмінним, пожиточним для обох. А зрушувати закони парності – значить слабити, губити самого себе. Бо то є ламання печаті. Дві статі – єдиний світ.
Мирослав Дочинець,
із книги “Розрада-гора”
