Петрів батіг… Ботанічний свідок-маркер астрономічних і природних метаморфоз довкілля. Саме у цій порі Юрій повертає Петрові ключі від землі, які отримав від нього в тимчасове користування навесні. Стоять спекотні дні. У давнину старші люде, коли треба було прокоментувати нездійсненну забаганку, казали: «Захтів в Петрівку мерзлого».
Але справа вже пішла від Петра до Василя, і холодний синій колір цвіту Петрового батога виникає в цій спеці як нагадування про наступні холоди, сніги, завірюхи і замети. Квіти ніби промовляють, що зима спитає, де було літо, і, мов батогом, підстьобують ледаря: мовляв, не час засиджуватися в тіньочку.
Та у мене, Петрів батіг – це, спершу, спогад дитинства, коли, біжучи лугом до річки, боляче перечепишся об нього. Стебла міцні, не рвуться, і ти летиш у траву шкереберть.
Вже у річці розтираєш пекучі сліди на нозі, рукою бризкаєш воду у хлопців, що глузують з твого польоту, подивляєшся на дівчат, що саме підійшли на берег. І літо не кінчається.
Петрів батіг… То не просто квітка.
Валентин Ткач
