Боже, це неймовірно! Особливо, якщо взяти до уваги, що поетичний шедевр сотворений Наталією того дня!.. Ось так, я періодично визирав у вікно зі свого 13-го поверху, радів, що нарешті линув дощ на наших Позняках та закороткою була ця втіха: дощ припинився через п’ять хвилин. Що ж, і на тому спасибі, це краще, ніж суцільна нестерпна спека…
Але ж світла не було із самого ранку, – не міг по-людськи поснідати. І коли, – знову нарешті! – увімкнули, то вже й апетит пропав. Сяк-так перекусив і негайно взявся варити свіжий суп, аби встигнути, адже плита електрична…
Отака проза життя.
…Тільки-но дістав кілька “фінішних” лаврових листків, аж раптом мій телефон дзеленькнув. Я відкрив і… забув про все на світі!
Це неможливо переказати ніякими іншими дотичними чи похідними буденними словами. Я всівся на дивані, покинувши кухню, і відразу втрапив у полон геніальних рядків. Їх небагато, але такі вони зворушливі, щемливі, піднесені, буквально зі «священним змістом». І водночас – тверезі, суворі, рвучкі.
Як же їх пише Поетеса?! Асоціація виникає несподівано: певно, комусь випадала нагода спостерігати за бутоном, який поступово, але неухильно розпускається пелюстками розкішної, чарівливої квітки. Часом навіть камеру пристосовують, аби самотужки фіксувала повільний процес вивільнення пелюсток. А потім кадри прокручують швидко – бутон за лічені секунди дивовижно розквітає…
Я мрію про таку камеру, влаштовану над столом Наталії, яка зафіксувала би творчий процес народження поезії, причому зблизька, виразно відтворила б гаму почуттів, рухів, жестів… 
Може, потай домовитися з чоловіком, чи з котроюсь із доньок?.. Хто підкаже, як? А, згадав: я ж лаврові листки не заклав ще в суп!..
Андрій Нечитайло
***
Відходять ті, хто вчора ще любив,
безшумно розчиняються у вирі –
так, наче хтось навмисне почепив
нові замки в покинутій квартирі…
І ти не можеш віднайти ключів:
всі як один – іржаві й негодящі;
і з пустки одиноких вечорів
тікаєш у слова – надійні хащі…
Свої, чужі – цей нерозривний міст,
і світ – немов одна книжкова шафа…
Ти вже збагнула їх священний зміст –
ховати біль у плетиві метафор.
Наталія Ковалик
