Сиджу в кав’ярні. Там кондишн. Пишу собі. За спиною сідають дівчатка. Років по 23-25. Краєм вуха чую, що вони ніби айтішниці. Починають матюкатися. Я делікатно: «Будь ласка, ви не могли б не матюкатися ?». В моєму уявленні молоді дівчатка мусили б до дядька прислухатися. А ще краще вибачитися…
Але молоді дівчатка продовжують матюкатися. Я жорстко обіцяю вжити заходів! Вони більше не матюкаються…
Колись Юрій Покальчук, письменник, який помер ще тоді, коли ці дівчатка не народились, казав, що українська нація виживе, коли нею забалакають повії і злодії… А як він здивувався б, коли дізнався, що українською тепер матюкаються айтішниці?! Правда, в його час ми такої професії і не знали.
P.s.
Перейшов до іншої кав’ярні, бо в тій, де був, кондишн вимкнули. Дивлюсь, і ті дівчатка сюди припхалися. Вони переслідують мене чи шо?!
Юрій Луканов
