Суспільство

Півень Паскудей

Першим на нашій Садовій піє Паскудей — когут баби Влени. Назвисько дістав за крутий характер. Він бездоглядний і безоглядний. Ночує то на вишні, то на шопі, то в кузові старого ЗИЛа. Тому першим помічає зародження нового дня і сповіщає про це всім.

Мені — що час пити свою воду з цитриною, варити кулешу і братися за письмо. Коли снідаю під дубом, Паскудей перескакує потічок і дістає свою ложку каші. Тоді чинно минає садок, перелітає живопліт і опиняється біля «будіка».

Там уже гомонить рання ділова сільська публіка — грибники, лісоруби, косарі і просто сільські п‘янички. Перед довгим днем п‘ють першу коротку чарку. Паскудей знає, що і йому щось перепаде від закуски — чіпс, крихта печива, голівка тюльки. Відтак він спурхує на паркан і ще раз кукуріче на повні груди.

Прокидаються пізні господині і випускають курей. Це й потрібно йому. Обходить двір за двором, чубиться з півнями, перехоплює курочок, огризається з газдами, ухиляється від грудок дітлахів, підстерігає на вулиці цесарок, що відбилися від дому. І так цілий день.

Нарешті я чую, як за потічком щось гримає об іржаву кабіну ЗИЛа. Це він чистить дзьоб. Значить, вечір настав, час кидати письмо.

Вечеряю під дубом і слухаю, як баба Влена перемовляється з когутом. Згадує йому всі гріхи. Відколи її онуки роз‘їхалися по заробітках, Паскудей на обійсті єдина жива душа. Баламутна, бродяча, клята, але рідна…

Мирослав Дочинець

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.