… Влітку 1943 року над селом Анисів нависла загроза знищення: з Чернігова сюди прибув німецький каральний загін. Напередодні місцеві хлопці-одчайдухи вирішили пустити під укіс ворожий потяг. Залізницею Чернігів—Ніжин—Київ через відступ гітлерівців якраз активізувався рух поїздів. Тож хлопці і вирішили перед приходом Червоної армії зробити свій внесок у перемогу…
Вони не мали вибухівки, тож відкрутили рейки на колії поблизу села. Не подумали, які можуть бути наслідки від їхньої диверсії. А невдовзі до села прибув каральний загін…
— Моїй свекрусі тоді було 12 років, — каже вчителька Наталя Ігнатенко. — Вона з подружками пішла на болото рвати плюшняк. Бачили, як німці оточили село. «Надю, це ж село будуть палити», — промовила подружка. А все-таки вирішили повертатися додому, до батьків. Карателі їх пропустили. А тих, хто намагався покинути Анисів, не випускали.
… Та невдовзі командир карального загону дав наказ зняти облогу і скасував каральну акцію. У цьому була велика заслуга жителя Анисова Франца Йосиповича Дюкича, який переконав німецького офіцера, що місцеві жителі до диверсії не причетні. А зіпсували колії зайшлі партизани, бо поряд же немає значних лісів для їхнього базування.
— Франц Йосипович Дюкич — австрієць, — розповідає директор Анисівської школи Михайло Кубрак. — Під час першої світової війни він потрапив у полон. Після 1917 року не зміг повернутися назад додому. Одружився у Пісках під Черніговом. Потім переїхав до Анисова. Коли почалася війна, мав 51 рік. Під час окупації його взяли на роботу в районну комендатуру. Франц Йосипович добре знав німецьку мову, виконував обов’язки перекладача при німецькому офіцерові. У важку хвилину для села набрався мужності, захистив односельців, приховав від німців справжніх винуватців диверсії.
У селі згадують, що австрієць поставив офіцерам карального загону добрий могорич. Отак завдяки йому порятовано 2000 мешканців Анисова.
Однак, незважаючи на такі заслуги перед селом, після приходу радянської армії військовий трибунал заслав чоловіка на 8 років у сталінські табори. День у день відбув заслання.
Пізніше був реабілітований, довго працював головним агрономом у колгоспі. Посадив великий сад.
— Він дав мені, тринадцятирічному хлопчику, чотири саджанці яблунь, — згадує І. Федусь. — Так вони і досі плодоносять…
Помер Ф. Дукич у 1983 році, на 93 році життя. Вдячні анисівці у пам’ятні дні до його могили кладуть живі квіти.
Сергій Павленко
