Науковцям і тим українцям, що відчувають особливий пієтет до Речі Посполитої, до висококультурної магнатерії польської, хочеться нагадати один такий факт: Йосифинський патент про релігійну толерантність, що його видав Йосиф ІІ ще 1781 р., постав не на голому місці. Адже наших священників у Галичині за Речі Посполитої трактовано як і селян. Їх гнали на панщину, як і селян, священник орав, жив у бідній хатині, пив, як селянин.
Отака була висока культура і гуманність польської шляхти. Але Австрія докорінно змінила становище українських священників. Їх визнано рівними зі священниками латинського обряду, вони почали вчитися. Вивчали, до речі, також фізику і математику. З цією метою було створено тимчасовий український філософічний і богословський інститут при Львівському ун-ті, де уживалася церковно-словянська мова київського зразка з вкрапленнями народної мови.
Щоправда, цей інститут проіснував лише до 1809 року. Однак священник в Галичині вже був людиною на той час, а не рабом. Так що росіяни мають рацію, коли називають Україну результатом австрійської політики. Якби не Австрія, нас би «прекрасні» наші сусіди задушили.
Однак і австрійська політика була проукраїнською до певної міри. Польське лобі було таким сильним, а російські інтриги такими багатоходовочками, що українська справа розвивалася, як справа равликів. Це потрібно усвідомлювати, бо без цього розуміння бути нам равликами і далі.
Роксана Харчук
