Вона була лікаркою, з тих, хто живе роботою. Пацієнти, чергування… Почала якось худнути, швидко стомлюватися, рідні просили обстежитись, а вона казала, що то все роки, що лікарі не хворіють, що є ті, кому її допомога потрібна понад усе і саме зараз.
«Потім, потім якось», — обіцяла доньці.
А потім… стало пізно.
В лікарні, коли почепили оголошення, що лікарю потрібні гроші на лікування, з тисяч її колишніх пацієнтів відгукнулися одиниці. Здебільшого підтримали колеги і родичі.
Проте лікарка невдовзі померла.
У доньок не стало мами, в онучат — бабусі, в чоловіка — дружини, в старенької мами — доньки.
Не відкладайте нічого на потім!
Де б ви не працювали, ким би ви не були, особливо, коли йдеться про здоров’я. Я сама така, все, що стосується себе – «хай потім». Але почула цю історію, і вирішила нагадати собі, усім нам, що не буває потім, його, того «потім», просто не буває…
Тетяна Череп-Пероганич
