Свято Василя для мене одне із особливих, бо доля щедро подарувала знайомство та спільну творчість із такими Василями, за яких, якби навіть вже не міг, однак все одно мусив би випити чарку. І не одну. Бо варто за кожного окремо.
Коротше, згадаю най-най-найВасиліших із них.
На факультеті журналістики, безперечно, це Василь Чепурний — розумний, мудрий, в міру дотепний. Нині — відомий своєю творчістю не тільки на Чернігівщині, а й далеко за її межами. Причому не тільки тому, що працює власкором парламентського «Голосу України».
У тодішній «Україні молодій» це був представник Полтавщини Василь Неїжмак, із яким на «з’їздах» власкорів часто зупинялися в одному готельному номері. Чудовий журналіст, порядна людина із колоритним полтавським гумором. І досі із задоволенням читаю матеріали колеги, котрий зараз «власкорить» у тому ж «Голосі України».
В «Урядовому кур’єрі» — колега із Закарпаття Василь Бедзір.
Із представником винного і коньячного краю(!) ми також щороку ночували в одному готельному номері. Але вранці у мене зазвичай боліла не голова, а боки і щоки — від сміху. Василь щира, добра і весела людина, а тому обговорювати з ним навіть найсерйозніші теми — одне задоволення.
І тому коли минулого року не поїхав до готелю, відчував, що чогось не вистачає. Щоправда, колега компенсував це нашою спільною участю у редакційному пікніку.
Вітаю всіх-всіх знайомих і не дуже Василів!
Миру вам, здоров’я, щастя, успіхів, жита-пшениці, хліба і сала!
І гарного настрою. Хоча б такого, як у закарпатського Василя на знімках минулорічної осені.
Павло Кущ
