Більшість публічних скандалів перестали би бути такими, якщо сприймати їх в межах того, що відбулось, і не притягувати зайвих сутностей та аргументів. І не оцінювати те, що трапилось через призму особистих симпатій чи антипатій. Скандал з Чорноволом і Михайловою дуже простий і банальний… Чорновіл, не добираючи слів, пообзивав Михайлову у публічному просторі, при чому у претензії, до якої вона стосунку не має. Михайлова вирішила не звертатись у поліцію, а взяти правосуддя у свої руки і Чорновола кинули у смітник.
Це, по-суті, все, що відбулось. Ані Тарасове минуле у партії Регіонів, ані особисте життя Михайлової до цього конфлікту ніякого стосунку не мають і в суді на такі аргументи кажуть “справи не стосується” і не заносять у протокол засідання.
Чорновіл, публічна риторика якому належить як основа його професії — повністю провалив свій рівень. По-перше, він зі старту вжив абсолютно дикі і чорнушні терміни, і це вже неадекватно ситуації. По-друге, він, описуючи несправедливість побудови Єдиного Марафону, претензії мав до запрошеної гості, хоча вона взагалі не має стосунку до режисури чи організації цього медійного свята. Яка логіка у цьому контексті взагалі мати претензії до Михайлової, як не бажання виплеснути особисту антипатію і образити?
Він це зробив, вона зреагувала. Зреагувала не таким чином, як потрібно? Ну, в цьому випадку вона має преференцію, бо тут перебуває у статусі жертви. Я зовсім не виправдовую самосуди і навіть категорично проти них, але відповідальний за дії того, хто захищається, здебільшого нападник. Це все ще про акулу і росіян…
Зрештою, в умовах хаосу і війни потрапити у смітник, вилізти і піти додому — це ще дуже лагідно відбутись.
Все тут дуже просто і очевидно, хоча я сам жодної симпатії до Михайлової не відчуваю, бо належу до тих, кого вона закликала вішати на парканах. Але це зовсім інша історія, у якій вона зі статусу жертви залітає на позицію чорнороте хамло. Та ці історії різні і не перетинаються взагалі.
Все набагато спрощується, якщо розглядати скандали як ДТП. Є правила дорожнього руху, знаки, світлофори, пріоритети смуг руху. Все, що знаходиться поза межами цих правил — лірика. В ДТП не важить ні марка авто, ні особистість водія, ні його особисті заслуги чи гріхи. Ну, і так, у реальному житті люди зазвичай мають добрі сторони і не дуже добрі. І оцінюючи людину, звертати увагу лише на якісь одні, які хочеться і зручніше – маніпулятивно.
Особисто мені печально лише те, що українці категорично відмовляються мислити критично і раціонально, пробуючи злетіти світоглядним дроном над конфліктом, щоб оцінити його неупереджено. А одразу закочують рукави, обирають сторону і кидаються в бій. При чому, якщо на хвильку зупинитись від написання гнівного коментаря і пригледітись — то можна з подивом зауважити поруч десятки ботів, які свідомо розганяють це все. З обох сторін.
Тому що боти ніколи не за якусь із двох сторін, вони завжди за третю. За яку ви точно б не хотіти бути. Байдуже, з якого приводу сваряться українці. Результат однаково один — посварені українці.
Володимир Гевко
