32 роки тому, 19 серпня 1991-го, розпочався московський путч (ГКЧП), і за кілька днів Совіцький союз сконав. Десь в ті дні, в районному центрі я зайшов до магазину, який називався «Культурні товари». З культурних товарів там були шахмати і квашена капуста в трилітровій банці. Кажу продавчині: якщо взять весь ваш асортимент, то ще можна непогано й посидіть…
Шахмати були якісь розлюднені. Не білі й чорні, як у людей, а сині й коричневі!
— А можна купить тільки сині? — питаю. — Бо коричневі в мене вже є.
— Можна, — каже. — Але за повну ціну!
Досі шкодую, що не купив. На таких шахах любий Магнус Карлсен би зламався.
— Ладно, — кажу, — то я так, для підтримки розмови… Насправді я хотів поінтересуваться, чи нема в вас часом горілки?
— Офіціально нема, — каже.
— Та мені офіціально й не нужно.
— Зайдеш в паріхмахерську через дорогу, там Зіна. Скажеш, що я прислала. 20 рублів.
— А була ж по чотирі сємісят.
— По чотири сємісят стій, жди, може підвезуть…
Зайшов у парікмахерську. В парікмахерський на столі сиділа велика зелена муха і гризла газету «Правда». На стіні висів плакат, над абсурдистським смислом якого колись битимуться історики, як над клинописами інків: «Перестройка — ето продолженіє октября». За столом сиділа втомлена жизню жінка і їла дефіцитну ковбасу.
Кажу: «Здрастуйте, Зіна! Я не стригтись…»
Вона каже: «Я догадалась!»
Гарна країна була…
Віталій Чепинога
