Наша воістину перша любов – це наше минуле.
Ми так навчилися його прикрашати, забувати, потім пригадувати, знову прикрашати, звеличувати й геть зовсім обожнювати.., так навчилися, що нічого іншого як слід і не вміємо.
Моя перша любов була жахлива. Я кажу про любов як процес. Любов як об’єкт — була нормальна. Дівчина як дівчина. Вона сиділа через ряд парт навскоси, і коли хтось із хлопців з мікророгатки (тоненька гумка на двох пальцях) поцілив їй у шию скрепкою, вона відразу ж гнівно звернула свій небесний, але спопеляючий погляд на мене. А до того робила вигляд, що нічого особливого в моїх телячих витрішках немає.
Я негайно приклав руку до серця й зробив ще дурніші очі, що, мовляв, це ніякий не я, що я ніколи в світі не посмів би, що мені… Та вона вже відвела свою «двостволку», і моя безмовна молитва пропала даром. Я довго не наважувався хоч як-небудь озвучити свої почуття. А як ти їх озвучиш, коли й сам не розумієш, що з тобою твориться?
Борис, великий майстер каліграфії, фотографії та стінгазет, мав безліч світлин із життя нашого класу, отже я вкрав у нього ЇЇ портрет і міг десь на пасовиську годинами дивитись на ту невимовну красу.
А частіше мені й світлина не була потрібна. Я йшов собі чи їхав велосипедом з Новоселиці до Катеринополя, і вся моя свідомість була заповнена НЕЮ по вінця, і мені того було досить.
Досить то досить, але діло дійшло – не могло ж не дійти – до першого побачення. Воно відбулося над річкою, під величезною старою вербою на втоптаному рибалками моріжку. Світив місяць, співали соловейки, їли комарі – все як належить.
Перший поцілунок був украй невдалим. Було погано видно, і я потрапив губами не в губи, а в кінчик носа. Ніс виявився несподівано холодним. Здається, на ньому навіть висіла крапля. Бо було не те щоб холодно, а трохи волого… наповзав туман… Врешті ми попрощалися, так і не поцілувавшись усмак, як то мріялось.
Далі любов перетворилась на якийсь незрозумілий обов’язок.
Ми мусили зустрічатись, ще разів зо два поцілувались…
Ні, щось не те. Я не міг забути того холодного носа, а вона, мабуть, теж щось забракувала. Не знаю. Може в мене текла з рота слина, коли цілувались. А може їй подобався хто другий – у нас багато було гарних хлопців на селі.
Схоже, ми обоє зітхнули з полегшенням, коли я закохався в іншу дівку, зовсім іншої вроди та з іншого кутка.
Але то вже інша казка.
Василь Триліс
