Розумію, що не на часі писати про якусь там каву, але чимось мушу рятувати душу від щоденного пекельного болю… Сьогодні відкрила пакет кави, подарований сільським волонтером (ім’я і вдячність за величезну підтримку озвучу після війни, і не лише йому, от лиш місцевій владі дякувати немає за що…)
Але і про це пізніше.
Однак тепер повернуся до кави. Коли реальною стала небезпека окупації села, ховала якомога далі свої книги, архіви, ноутбук, документи і той, 200-грамовий пакет кави.
Наш волонтер якось запитав: «Ну, що, добра кава?» Кажу: «Я ще боюся відкривати, й заховала подалі». А він сміється: «Та ці шмаркаті орки.., не всі й знають, що воно таке — кава. Вони горілку шукатимуть, а не вашу каву. Пийте на здоров’я…»
Сьогодні заварила. Кава пахуча і смачна. Хочеться радіти весні. Але не радіється…
Валентина Мастєрова
