Суспільство

Прикласти вухо до Арестовича

Читаю стрічку новин. Пише Арестович, що під Бахмутом великі бої. Але наші воїни не тільки втримали позиції, але й продвинулися вперед. Йому пишуть комент: «У нас є інша інформація…». І тут же відповідь від іншого користувача: «Кожен має право обирати свої джерела інформації». Це така ключова ознака нашого часу: ми зважаємо на те, що нам кажуть, а не на те, що насправді відбувається.

Ми не беремо участі в реальності, ми беремо участь в новинах. Новини, а не реальні події формують реальність. Можете нагребти депресивних телеграм-каналів і цілодобово страждати від депресії й зради. Або підписатися лише на позитивні новини, й чекати перемоги вже до обіду.

Насправді, все то віртуально і не має відношення до дійсності. Це просто ринок. «Експерти» продають нам інформацію, як цибулю й капусту на базарі. Бо що там насправді відбувається, — не знає ніхто. Часто навіть ті, хто безпосередньо там перебуває.

Та й чи потрібна нам сама та Дійсність?
Так чи інакше, вона нас наздожене, але все одно тільки у вигляді різних новин та інтерпретацій, уточнень та витлумачень.

Раніше було простіше. У Франца Кафки є таке оповідання «Велика Китайська стіна». Там люди сильно переживали за події і війни, які минули 300 років тому, бо новини доходили повільно. Це якщо б ми зараз думали: як там Богдан наш, Хмельницький?… Чи здолав він Яна Другого, Казимира?

Мій батько, коли були бої з німцями за Дніпро, в 1943 році, бігав з хлопцями в байрак, лягав не землю, та прикладав вухо до землі. З під землі «ревіли гармати»… Тоді такий був «фейсбук»… Зараз нема куди й вухо прикласти… До Арестовича хіба…

Віталій Чепинога

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.