США таки передадуть Україні кілька систем протиповітряної оборони NASAMS. Пригадуєте, 12 жовтня у Брюсселі, у штаб квартирі НАТО під час прес конференції з шефом Пентагону Ллойдом Остіном я цікавився у нього про передачу в Україну ракет далекої дальності ATACMS i норвежських систем протиповітряної оборони NASAMS.
Читаю стрічку новин. Пише Арестович, що під Бахмутом великі бої. Але наші воїни не тільки втримали позиції, але й продвинулися вперед. Йому пишуть комент: «У нас є інша інформація…». І тут же відповідь від іншого користувача: «Кожен має право обирати свої джерела інформації». Це така ключова ознака нашого часу: ми зважаємо на те, що нам кажуть, а не на те, що насправді відбувається.
Я ж вночі стояв (ну добре, сидів) на посту. Ліниво підкидав дрова до буржуйки, покурював у темне осіннє небо і слухав, як десь там у селі виють собаки. Страшно так вили — як на біду. Або від нудьги. Я б теж вив, але тоді перетворився б на персонажа якогось оповідання Амброза Бірса. Солдат на посту, що виє у небо.
Цих сім моїх «любовних сонетів», надруковані у журналі «Жовтень» (тепер «Дзвін») у далекому 1976 році, дякуючи сприянню незабутніх Романа Іваничука та Івана Сварника, зробили раптом мене, тоді ще маловідому молоду поетку, знаменитою на весь СРСР. Найбільше листів від шанувальників надійшло з радянської армії і далекої Півночі – від… «врєменно заключенних»…
