Суспільство

З миру по нитці

Я ж вночі стояв (ну добре, сидів) на посту. Ліниво підкидав дрова до буржуйки, покурював у темне осіннє небо і слухав, як десь там у селі виють собаки. Страшно так вили — як на біду. Або від нудьги. Я б теж вив, але тоді перетворився б на персонажа якогось оповідання Амброза Бірса. Солдат на посту, що виє у небо.

Тому не вив. А думав про людей. Особливо про незнайомих. Про знайомих теж думав. З трепетом і вдячністю.

Кохані, вчора за вечір ви зібрали всю суму на авто! І для мене то величезна радість!

На жаль, я не можу подякувати кожному, бо вас сотні, а я один. І мушу йти вкопувати стовпчики рози вітрів, бо ж раптом у мене зламається компас! Але я вкопуватиму стовпчики і думатиму про вас, які ж ви хороші і шустрі!

Загалом сума вийшла більшою, ніж коштує авто. Тому з вашого дозволу залишок я використаю на ТО, паливо і гуму.

Я не Андрій Любка, хоч теж іноді щось пишу. Але купувати автомобілі так масово не доводилося, тому радість моя щира і наївна.

Переможемо!

Артем Чех

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.