Ці хлопці шалено талановиті та неймовірно артистичні. Могли б сколотити якусь мистецьку групу, виступати з антрепризами, косити бабло та зривати оплески… Вони й зривали наші оплески, коли палало та вибухало у Курську, Бєлгороді та Брянську, вони й косили — ворогів, склади вибухівки, яка мала впасти на наші голови, авіабази та аеродроми, звідки вилітали ворожі літаки, аби нас вбивати…
Не раз бачила в Києві на різних мистецьких заходах Максима Михайлова, якого кияни знали, як «Козак 
Непийпиво». Завжди вражав своєю харизмою та епатажністю, пропагував свої неперевершені дизайнерські козацькі шаровари, захоплюючи талантом перформансу та смаком жити, сміятись, любити… І ніхто не здогадувався навіть, що починаючи з Майдану, цей хлопець постійно їздив на Росію, де грав «своего в доску» і влаштовував там протести проти політики Путіна.
Тарас Карпюк із позивним «Тарасій» був серед них найстаршим та найдосвідченішим, він ніколи не лишав слідів, як і своїх фото у соцмережах. На війні з 2014, фактично був розстріляний впритул у Іловайському котлі, але дивом тоді вижив, довго лікувався та знову повернувся туди, де вважав себе найпотрібнішим.
Наймолодшим був Богдан Лягов, справжній красунчик із позивним «Аполлон», 
якому побратими віщували велику кар’єру. І берегли, бо пацану було всього 19, а він відчайдушно ліз туди, де міг загинути будь-якої миті, і вони видихали, коли Богдан раптом з’являвся перед ними сміючись, живий та неушкоджений, красивий, як міфічний бог Аполлон…
Керував групою актор Юрій Горовець, до якого ще з часів служби у Нацполіції приклеїлося смачне слово «Святоша». Можливо тому, що працюючи у відділі боротьби з розповсюдженням наркотиків, хлопець був непідкупним, але коли треба було, то міг і зіграти наївного та святого невігласа, щоб втертися у довіру до наркомафії. Це слово і вибрав позивним, коли пішов воювати ще у 2014, у пекло Іловайська…
Ніхто з них не встиг ні одружитися, ні завести дітей, можливо свідомо, бо ці красені знали, що ризикують життям, і щодня — по лезу бритви… Група чотирьох легендарних українських 
снайперів і диверсантів. Чиї імена стали відомі лише зараз. Привиди російських міст. Невловимі месники, які вночі наводили страх на ворожі вулиці, а вдень могли попросити закурити у якогось курського дядька, пофліртувати з бєлгородською дівицею чи смачно матюкацця із брянським акцентом під якимось сільським магазином, випитуючи у тупої вати, як краще добратися до потрібного об‘єкту…
Невидимо виходили з-за куліс і так само невидимо зникали зі сцени в порожнечу. На них давно полювало ФСБ. Цього разу, саме на свято, цим фартовим хлопцям не пощастило… Кажуть, хто вмирає на Різдво чи Великдень, тих Бог одразу забирає до раю. І тепер у них позивний один на всіх — Ангел Небесний…
Людмила Семенюк
