Ці хлопці шалено талановиті та неймовірно артистичні. Могли б сколотити якусь мистецьку групу, виступати з антрепризами, косити бабло та зривати оплески… Вони й зривали наші оплески, коли палало та вибухало у Курську, Бєлгороді та Брянську, вони й косили — ворогів, склади вибухівки, яка мала впасти на наші голови, авіабази та аеродроми, звідки вилітали ворожі літаки, аби нас вбивати…
Крихітна кав’яренька в глухуватому провулку. Тішуся, що порожньо, і є мій улюблений кекс. Під такий дощ (чи це мокрий сніг?) добре думається про своє дівоче… Не треба ні перед ким «тримати обличчя» чи робити вигляд, що тобі зараз весело… Можна просто бути собою. Не зчулася, як навпроти примостився худющий хлопчина з величезними жовтими навушниками.
Люблю різні діалекти рідної Чернігівщини: городнянський, ріпкинський, чернігівський… Тут і «ля хати» (біля хати), і «цьоця» (тьотя), «йон» (він)… То наше давнє і древнє. Ще не так давно багато хто переходив на російську, соромлячись своєї сільської говірки, а сьогодні дослухалася до розмов за дверима лікарняної палати і наче нарешті навернулася додому.
За роком рік –
і сад мій порідів,
малює час ті нескінченні петлі,
і в хаті тепло – зовсім, як тоді,
і затишно, як в баби на бамбетлі.
Здається, вже не вперше, а проте,
і, може, дійсно то якось кумедно,
що наче й сніг по-іншому мете
і медівник чогось не пахне медом…
