Я не дуже вірю в Бога, але в сни вірю. І я не знаю, що таке сни, але мені завжди сняться віщі. Словом, приснився Рай. Такої краси я на цьому світі не бачила. Якесь усе перламутрове, кольори такі яскраві, як після хорошої п’ятки. І моя Рома. Моя лабрадорка, яка померла в 2017-му від раку – вона бігла назустріч мені, розмахуючи вухами і хвостом і повискуючи від щастя — як колись у реальному житті…
І ця тріумфальна краса, і раптове усвідомлення суті нашого буття, яке я забула, щойно прокинулася, і давно забутий моєю душею спокій. І щастя. І любов. От що там є. От що я відчула.
А потім я вирішила зробити там селфі на тлі нереально красивого неба із білими і важкими – такі лише у липні бувають – хмарами, і здивувалася, що мене не видно на екрані телефону. Небо, хмари і смарагдові поля є, а мене нема…
А потім я прокиналась і ревіла, бо зрозуміла, що моя Ромашка – жива і радісна — мені лише приснилася…
Через два дні я дізналася, що Галя Лукова – моя сусідка, унікальна жінка, померла після року боротьби з раком. Ще через два дні померла моя кішка. А треба вам сказати, що у них із Галею була велика любов. Моя Боні уміла говорити. Ну як говорити, — казати, коли до неї хтось звертався, — «мняу», але, втім, це «мняу» було дуже усвідомлене. І от вони з Галею дуже любили порозмовляти, бо я часто їздила у відрядження, а Галя ходила годували Боніту.
… Коли померла Галя, я пішла до Володимирського собору. Я завжди туди ходжу поговорити з батьками. І я сказала: «Ну, мамочка, давай, роби печінкові котлетки, тому що Боніта вже на шляху до вас». І ще сказала: «А Рома зустріне — щоб вона не заблукала — Галю Лукову, то ви там прийміть її гарно, ну, як ти умієш…»
Не знаю, навіщо я все це тут пишу. Мабуть, треба просто все це вилити у букви, аби воно більше не жило в моїй голові. Але я знаю: мама з татом, і Рома, і моя Боніта, і Галя Лукова – вони зараз усі разом.
Ну, бо ж Ромашка провела Галю до тієї хатинки, яка теж мені часто сниться — із білими фіранками і холодним барвінком у палісаднику. І мама напекла печінкових котлет для Боні, а Галя принесла із собою торбу гостинців — бо вона не любила приходити в гості із порожніми руками…
Галя Плачинда
