Вовка був із тих загадочних мущин, шо отак глянеш і скажеш – «хай бог милує» або «ой, божеські», або «господі прості». Він носив якісь ужасні світера, огромні брюки, допотопні туфлі, зачіску з «полєчкой», поливався солодким парфюмом і з усіх боків був такий, шо хай бог милує і сохраняє.
Але при цьому у Вовіка по всьому городу було дохєріще любімих женщін, абсолютно разнєйших сословій. І торговка гіпюровими трусами упітанная Анжела, яка даже мене худишкой називала, і скромняга Вікторія з районної бібліотеки, і кондукторша автобуса Свєта… Їх було повно, отетіх Вовиних женщін по всьому городу і даже в районі.
Окрім отетіх женщін, у Вови була ще жена. І возможно даже діти, але нікого це в цій жуткій любовній історії не волнує. Потому шо Вова всігда возвращався до своєї Янки. І обізатєльно із внєзапним подарком. Яна його даже пи*дила, і доволі чисто, без причини, просто, шоби понімав!
Так однажди Вова після офіціантки Лєни вернувся додому з ящиком сирої тюльки, і Яна дала Вові такого пропи*дона, шо він ше довго представлявся рибаком дальнього плаванія.
Я тоді жила в общазі, навпроти мене, в маленькій кімнатці, жила така скромна і тиха Танічка, довга руса коса, бездонні романтичні очі, робила вона в раздєлочном цеху на мясокомбінаті. І іноді, коли я казала їй «Танічка, а шо то у вас у волосах?», Таня дуже чарівно червоніла і ангельским голоском отвічала: «Мозги. Возможно свинячі».
Із Вовкою у Тані случилась внєзапна і сильна любов, якраз десь на том моменті, коли Вовку вигнали з роботи слєсарєм на заводі і він засобирався на заробітки в Москву.
Довгими і романтичними вечорами, Вова сидів на нашій общій кухні, романтічно тримав Таню за руку, зазирав їй в очі і казав: «Ти ж будеш мене ждать? Точно? Не забл*дуєш? А з Сірьогой з транспортного, нє? А з Саньком з колбасного? А, може, з тіхнологом?».
Таня у відповідь ржала, як істинна сотрудніца раздєлочного цеха мясокомбінату, якось так кровожадно ржала, і казала романтичному Вовці: «Ти шо, вобще й*бу дався? Канєшно шо ждатиму, га*но вапрос. Ти там главне не ї*ися з отими москвічками, бо ще привезеш шото».
Вова кивав головою і награно втирав сльози безнадьожно вс*атою клійонкою общого кухонного стола, на общій общажній кухні.
Вовка поїхав.
І Таня, здавалось, навіть не помітила цього. Ходила на роботу, з роботи приносила пєчєнь і мозги, іногда ті мозги були навіть в неї в волосах, кровожадно ржала на общій кухні і жила нормальним розміреним життям. Все було як і до Вовки.
Діло було навесні, і Вовка мав повернутися багатим примосковченим мачо десь аж в листопаді. Час від часу він слав Тані ММСки з сексуальним подтєкстом, від того Таня червоніла і гучно ржала.
Но! Повернувся Вовка внєзапно, в квітні. Раннього ранку, коли мешканці общаги билися за общий туалєт і доступ до води, Вова стояв синій, мов баклажан на порозі у Тетяни. По всєй відімості, в Москві Вова замість грошей заробив потужних пі*дюлєй і тупо зас*яв вертатися до Янки.
– Ї*ать ту Люсю, — привіталася до Вовки сонна Тетяна.
І Вова їй торжественно відповів:
— Здравстуй Танічка, я прівьоз тобі тріпер і голандську розу… Но розу, Танічка, я потіряв…
Татуся Бо
