Суспільство

Між давнім травнем і сьогочасним вереснем

Зашквар Ліди Гайдар (вона ж – Руда Пані, вона ж, з наших студентських часів – Оксана Гайдар), яка написала, що жалобу нещодавно в Україні було оголошено на зло Порошенку, аби він не зміг відсвяткувати День народження, примусив мене згадати дні нашої з Оксаною юності та моїх студентських друзів.

Це фото зроблене у мене на дачі, на святкуванні мого 18-ліття, в холодному травні якогось то там року. На світлині бачите мою одногрупницю Оксану Гайдар та Сашу Базарова, який сьогодні — старший віце-президент Сбербанку Росії.

Саша Базаров був сусідом і другом дитинства ще одного мого одногрупника – Саші Абдулліна. Вони обидва жили в сталінці по вулиці Хмельницького. Тільки Саша Базаров – професорський синок – у велетенській квартирі, а Саша Абдуллін – удвох із мамою – в одній кімнаті комуналки, яка була прямісінько під кватирою Базарових…

Тим не менше, вони дружили, а через Абдулліна – подружилися з Базаровим і ми… Ми часто приходили в гості до Базарова (бо у Саші Абдулліна ми взагалі тусили ледь не щодня, його хата була в 5 хвилинах від універу, і його золота мама, — вже тоді пенсійного віку, маленька, затишна і добра — вічно пекла нам якісь пиріжки, намагалася напоїти чаєм, а потім, аби нам не заважати гульбанити, кудись зникала, навіть счезала…)

До Базарова ми теж заходили – але лише тоді, коли його батьків не було вдома… Я пам’ятаю, мене вразили два велетенські холодильники в його якійсь абсолютно безкрайній «сталінській» кухні. Ми – діти «развинутого соціалізму» — не могли собі уявити, що, наприклад, суху ковбасу можна їсти просто так, щодня, а не виключно, нарізану прозорими скибочками, на великі свята…

Тому коли ми приходили до Базарова, я першим ділом йшла на кухню і наводила шмон в глибинах двох його холодильників. Ми вигрібали фінську салямі, сир «віола», іспанські мандарини, консерви з тунцем та іншу дефіцитну хрєнь — і все те відразу ж з’їдали, запиваючи якимось імпортним вином, знайденим тут таки, в барі…

Саша ніколи й нічого нам на те не казав – зрештою, тепер я розумію, він був ботаном, а йому також кортіло пити шампанське на дахах ,чи смажити шашлики у себе на балконі, чи до ранку гуляти нічним Києвом, чи робити інші речі, такі звичні для нас тоді…

Оксана Гайдар – моя одногрупниця – відразу після універу вийшла заміж за військового, народила хлопчика, трішки пожила в Києві, а потім поїхала на батьківщину чоловіка – в Росію, в Москву…

Як видно з її гіперактивності в соцмережах – навряд чи десь працює. Мене тішить, що Оксана стала українофілкою та пише «спеціяльно», а не «спеціально», мабуть, на чужині, та ще й ворожій, жити і справді нелегко.. ..

У той день, коли було зроблене фото, ми смажили шашлики, а мій тато частував нас приготовленим для такої нагоди грушевим вином… Потім, коли мої батьки поїхали до Києва, а наша орава лишилися, Саша Абдуллін ще не раз спускався в погріб за наступним бутельком – мій тато дуже любив і вмів робити домашнє вино…

Через багато років Саша Абдуллін став народним депутатом, а Саша Базаров – бачите, віце-президентом Сбербанку Росії та «удостоєний благодарності» з рук самого Путіна…Але я чомусь не відчуваю до нього якихось негативних емоцій. Можливо тому, що для мене він завжди лишиться капловухим і незграбним професорським синком.

А до Абдулліна я зажди буду відчувати сентимент – хоча, звісно, сьогодні це вже зовсім не той Абдула – худий хохмач, котрий вічно затівав якісь авантюри і втягував нас у нескінченні пригоди, спогади про які й зараз примушують мене посміхатися.

Ну, а щодо Оксани – мені безкінечно шкода, що вона – у своїх вже маніакальних намаганнях очорнити нинішню владу та підбадьорити «сивочолого криголама» втратила будь-які моральні рамки…

Галя Плачинда

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.