Треба було купити нову швабру. Стою я, значить, на касі в супермаркеті з цією звичайною запакованою шваброю, дивлюсь на неї і розмірковую, наскільки вона продумана дизайнерськи, де всі ці наворочені *уйні — функції віджиму, там якісь важелі, тут якісь пристрої, різнокольорова, але в одній гамі, з різними заокругленими деталями, ніби з якогось космічного корабля, хромоване руків’я розсувається під зріст…
І я раптом згадую швабру ще якихось 20-30 років тому. Коли це була просто дерев’яний дрюк з перекладиною, до якого додавалось паскудне сіре ганчір’я, яке потім обов’язково сушилось десь на батареї. І мені хотілось блювати від одного тільки погляду на цю композицію. А брати це в руки взагалі було огидно.
І ти цією палкою-копалкою мив підлогу вдома, чи в школі на чергуванні, чи в академії, в майстерні чи десь ще, де це було необхідно. І це був стабільний елемент побуту. І ось тепер я думаю про те, що ми водночас із 19 сторіччя скочили у фантастичне Майбутне тільки на прикладі однієї якоїсь сраної швабри!
Покажи таку сучасну швабру людині, наприклад, у 1985 чи 1991 році, то вона б настільки о*уїла від цього атрибуту із Зоряних воєн, що спокійно проголосувала б за неї, за ту швабру, на всіх, яких хочеш, виборах. І ця швабра могла б абсолютно спокійно керувати державою, чи бути мером міста, причому не гірше, ніж ці ує*ні, шо керують зараз. А ще можна було б тими часами ходити в музей, аби дивитись на ту швабру, на то, як воно там, в тому фантастичному майбутньому все загадково зроблено!
Тим часом, те майбутнє прийшло, воно вже тут, з нами — смартфон у кожного довбо*оба, інтернет в кожному сараї, фейсбук з інстаграмами і ютьюбами, Тесли, Ілон Маск, смузі, і вся решта всякої *уйні. А ніхто особливо того й не помічає. Хоч вози тепер оту совдепівську палку-копалку з брудною ганчіркою вулицями міста і кричи в мегафон: «Осьо, дивіться яка *уйня була ще недавно… Думайте куди ви претеся і за що голосуєте…»
Олекса Манн
