Найбільше в школі мені запам’ятався фізрук, який з’явився десь в сьомому класі на заміну жіночці в витягнутих на колінах трєніках. Молодий, здоровий, в нормальному спортивному костюмі і час від часу з перегаром.
— Ну, шо з тобою дєлать, Горовий? — промовив він якось дивлячись на мої марні намагання підтягти своє сало на турніку, — ладно, давай так. Я тебе не зай*бую. Хоч вопщє на фізкультуру не ходи. Но в кінці року ти мені п’ять разів підтягуєшся. Інакше два бали. Лади?
Треба розуміть, шо в той момент я більше нагадував кавунчик з дитячих мультиків, який мав ручки, ножки і вирячені оченята під чілочкою.
— Лади, — потиснув простягнуту руку розуміючи, шо насправді нічого ладного немає і швидше за все в кінці руку мені буде «хрест і маузер».
Однак мені пощастило.
Гормональний сплеск в організмі, перший сексуальний досвід з падкою до юного тіла дружиною льотчика та секція карате шотакан зробили диво. В кінці квітня я підтягнувся дев’ять разів. Ніколи в житті я не підтягувався більше.
Фізрук просто похлопав мене по плечу і тихо прошепотів: «молоток».
Так вперше в житті в мене в табелі зявилася гарна оцінка по фізкультурі. Тож секс, бокс і джаз творять дива в любому віці.
А от прізвище вчителя забув.
Отаке я гі*но.
З днем вчителя всіх причетних.
Я й досі переконаний, шо у нас освіта персоналій. Якщо людину пре вчить — це вчитель. Все інше — планктон. Як і в моєму дитинстві.
Руслан Горовий
