Якось не навчився жити одним днем і не думати про завтра. Від цього всі проблеми. Заздрю тим, хто це вміє і весело сміється над майбутнім. З віком почав погоджуватися з негативними героями книг, з поганими хлопцями у фільмах. Зазвичай саме вони несли головні сенси романів, прочитаних колись.
Важко погоджуюся із відсутністю грошей. Бо гордість щезає разом з грішми. Намагаюся уникати нерозумних витрат.
Потім псується настрій. І думати про завтра немає з чим. Зате придумав ліки від депресії – приймати бажане за дійсне. Допомагає, хоча й не надовго. Тому все ж доводиться думати про завтра.
От завтра піду на концерт. Приїхала якась співачка. Заслужена. Але має «мелодійний, чудовий альт з глибоким звучанням на низьких теситурах. У вокалі – звучання врівноважене, виважене, старанне, вимите до блиску, поставлене на високі підбори і повернуте обличчям на захід сонця». Чи на схід? Точно поки не зрозуміло.
Чи, може, сходити до окуліста, бо я взагалі не бачу сенсу?
Володимир Килинич
