Суспільство

Щоденники мого брата

Перечитав щоденники молодшого брата за 1984-1989 роки, які він писав ще у радянські часи, у віці з 18 до 23-х. Сила духу вражає! Радію, що він був, є і залишив щоденники. Скоро минає 20 років, як він пішов мандрувати у Вічність, разом з героями філософського роману Томаса Манна «Зачарована гора» Гансом Касторпом та іншими, з його улюбленими композиторами Бетховеном і Бахом…

Думаю, це сталося так, як я описав в оповіданні «Божевільні файли» ще у листопаді 2001 року.

… У щоденнику брата — жодної скарги, чи навіть згадки про хворобу, яка врешті-решт і підкосила його у 36-ть – тяжку форму діабету. Навпаки – він себе вважає ЩАСЛИВОЮ ЛЮДИНОЮ. Навіть у лікарні — згадує лише раз – йому йдеться, як цікаво пізнавати характери і духовну зрілість чи незрілість людей, коли перебуваєш з ними в одній палаті.

Жодним словом не згадує Чорнобильську катастрофу! Її для нього не було! Існувала – велика література: «Доктор Фаустус» Манна, «Прощавай, зброє!», «І сходить сонце» Хемінгуєя, романи Ремарка, філософ Генрі Торо, могутня постать Девженка…

І музика… Від класики (згадані німецькі композитори) до джазу. «Бітлз» і рок, в тому числі й український, естрада…
Фотографія, живопис…

Ось кілька цитат із щоденника:
14 грудня 1984 року: «Дружинники і поліцаї мають дещо спільне: і ті й інші перед виходом на чергування накачують себе спиртним».
2 січня 1985 року: «Я вибрав йогу не для того, щоб дивувати знайомих різними дивовижними позами, а для своєї насолоди».
7 січня 1985 року: «Швейк» — шістсот сторінок насолоди!»
20 січня 1985 року: «Незамінним компонентом моєї тайної вечері стає чай. Яка це приємна штука».
24 січня 1985 року: «Пройшов 61 рік з дня смерті Леніна, але все одно у цей день тільки й чуєш на радіо й телебаченні одні скорботні мотиви. Для кого вся ця показуха? Чому люди мають слухати таку бридоту!?»
20 березня 1985 року: «Із заздрощами дивлюся на будь-який народ, що розмовляє своєю мовою. Порівнюю нас із ними і жахаюся нашій темноті і загнузданості»… «Дивлюся, як чесні трудівники після роботи ідуть додому і бачу, що від них уже нічого взяти».
21 березня 1985 року: «Із-за фасаду сучасної тюрми визирала шапка старої і мудрої дзвіниці».
25 травня 1986 року: «Моя теперішня оцінка живопису – вбираю очима барви — що намальовано, не так важливо – естетичне задоволення від кольорів».
19 квітня 1987 року: «Кіоскер своєрідно відсвяткувала Паску. У своєму кіоску – вивісила червоні прапорці».

… До чого я? Ведіть щоденники на паперових носіях, а не в цифровому вигляді. У них ЗАСТИГАЄ ЧАС, вдягнутий у слова ваших спостережень і думок. Щоденники почитають і ПОБАЧАТЬ ЧАС ваші рідні, діти й онуки. І, можливо, не тільки вони…

P.S. Свою першу книгу я назвав «Божевільні файли» на честь Юрка, як і оповідання наполовину його…

Владислав Савенок

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.