На світлині –1950 рік. Луцьк. Моя 19-річна мама Галина Степанівна Танюк (верхній ряд, крайня праворуч) у складі ансамлю бандуристів Луцької музичної школи №1…
На перший погляд, юне, нічим не затьмарене лице дівчини, яка занурена у ноти та поезію української пісні… Проте позаду була війна.
У 1943 р. столичне дівча у 12 років потрапило у товарняку з батьками-педагогами і двома братами у трудовий концтабір у Німеччині…
Лише після проголошення незалежності мама нам зізналася, де була, чому вона добре знала німецьку мову…
Не знаю, чи й батькові розповіла про ті моторошні часи. Боялася, щоб нікому не нашкодило. Після повернення в Україну у 1945-му Танюки втратили статус столичних жителів, стали людьми «другого сорту», неблагонадійними, яким заборонялося жити в Києві. Квартиру конфіскували…
Вони були обережні й насторожені, адже мали заплямовану біографію. Проте… якби не ці обставини, може, б у мами склалася якось інакше доля, і вона б не зустрілася з сільським хлопцем Олегом в Умані, в сільгоспінституті, і мене б не було.
Мама була вчителькою біології та німецької.
Народила трьох дітей. Сьогодні, 7 квітня вже 10 років, як мами немає з нами.
Сергій Павленко
