Є на Чернігівщині, у Куликівському районі село з красномовною назвою – Дрімайлівка. Повертався якось з відрядження і коли попереду з’явилася табличка населеного пункту, пригальмував: еге, та тут же якась цікава історія може бути! Був сонячний вихідний. Співрозмовників не довелося довго шукати: то тут, то там на лавочках сиділи і грілися-перемовлялися бабусі, діди, діти.
– У вашому селі народ любить поспати-подрімати?
Жінки пожвавішали. Від них і довідався першу історію про те, що тут колись були дрімучі ліси, а тому так і прозвали село. Але через кілька дворів почув іншу версію. Ось що розповів 68-річний Анатолій Семенович Кучинський:
– Колись наша річечка Смолянка називалась Бігучою. Через неї був міст. Їздили люди з Кладьківки на Ніжин, дрімали, бо були довго в дорозі. А тут їх перестрівали грабіжники і відбирали гроші. Бандюги прозивали пограбованих дрімайлівцями. А тому це місце прозвали Дрімайлівкою.
Третю версію оповіла 55-річна Ольга Леонідівна Глоба:
– Їхала Катерина ІІ через наше село, дрімала. Не зчулася, як загубила туфельку. Проїхала півдороги і, прокинувшись, наказала вернутися шукати пропажу. А коли знайшли туфельку біля нашої верби, то вона сказала: «Віднині це село називатиметься Дрімайлівкою». З тих часів збереглася величезна верба. Вона стояла майже навпроти мого двору до 1971 року. Дітьми ми залізали у її дупло і гралися…
– Катерина заснула у Дрімайлівці, а прокинулася у Будищі, це такий у нас є куток, – вніс своє доповнення у цю історію Андрій Михайлович Опанасенко (76 років).
Слово за слово і дрімайлівці щиро зізналися: своїх новин у селі мало, а тому найчастіше сусіди при зустрічі першим ділом говорять:
– Оце наснилося мені, сусідко, таке, що й придумать не можу, що й думати…
Потім довго обговорють-розгадують сни: щоб то воно значило? Дрімайлівка багата на різноманітні нічні видіння. Без них життя проходило б сіро та одноманітно. Старим бабусям найчастіше у снах приходять їхні померлі чоловіки.
– Я з ним часто ніби заготовляю сіно, пораю город, – каже 81-річна Устина Федорівна Кузьомка.
– Мій чоловік дев’ять років тому помер, – каже 85-річна Катерина Іванівна Моруга. – У сні він приходить до хати, подивиться і йде собі.
– Нічого не говорить?
– Ні.
– Не посміхається?
– Ні.
– Не помолодшав?
– Такий був, як помер…
Деякі сни запам’ятовуються на все життя. У 1944 році Галині Максимівні Іллєнко, якій нині 83 роки, наснилось, ніби вночі хтось гупає-добивається грізно у двері.
– Я потемну встала і вийшла у сінці, – згадує жінка, – а двері самі відчинились. На порозі сидить мій чоловік ногами до хати, а плечима у двір. У нього обидві ноги обмотані чорним сукном. Я прокинулась. А через три дні приходить лист від товариша мого чоловіка: так, мовляв, і так, відірвало вашому любимому дві ноги, і помер він від втрати крові, похований у селі Перепильнику Тернопільської області.
У Світлани Давидівни Барташевич (65 років) – за плечима важке життя. Якось років вісім тому їй наснився військовий без погон з кучерявим волоссям.
– Я відразу подумала, що це неспроста, – ділиться враженнями. – І справді, невдовзі ми зійшлися з сусідом-вдівцем, стали жити разом. Щоправда, він лисий. Питаю Гришу: «Ти у молоді роки був кучерявий?» А він показує свою військову фотографію, де у нього такі густі кучері.
Світлані Давидівні якось на початку року наснилося красиве приміщення, схоже на храм, а в ньому жінка з яскравою аурою.
– Я зразу сказала Гриші, – розповідає, – це явно Юля прем’єром стане! Так воно і сталось. А потім у кінці серпня бачу білу красиву кобилу, яка біжить і спотикається. Очі у неї Юліни! Ну, і тут її через кілька днів знімають…
Дрімайлівцям наснилося багато віщих снів про хвороби.
А.Кучинському відрізали пальця, а перед тим йому побачився вночі червоний-червоний батько. О.Глоба перед інсультом у сні заганяла чорну корову у двір, але не загнала («Якби загнала, то, мабуть, померла б»). А ще у видіннях багато прикмет : бачити коня – вітряна погода, покійника – на дощ, битись з кимось – прийде гість, лист.
… З багатьох кутків Дрімайлівки люди повигрібали у купки осінній падолист, і він задимів, підпалений, накрив асфальтівку, хати, мов сном-туманом. Красиво! Треба вже було збиратися додому.
– А я вам ще свій сон розкажу, – підходить чоловік, дізнавшись про мій приїзд.
Слухаю…
Сергій Павленко
На знімку: Устина Федорівна Кузьомка (ліворуч)
та її подруга Ніна Олексіївна Суярко,
яка останні п’ять років узагалі не спить.
Фото автора
