Моє неформальне знайомство зі світом земноводних отримало логічне продовження. І це вже починає бути схожим на «Записки юного натураліста». Коли я написала про дивну ящірку («Принцеса-ящірка»), що зустрілась мені в лісі, то одна із моїх фейсбучних друзів відреагувала на моїй закритій особистій сторінці: «Ти б іще царівну-жабу спіймала та поцілувала її…».
І ніби наврочила.
Отже, надвечірок біля річки. Спека поволі спадає і… з’являється докучлива комарва. Слідом за ними, ніби за командою, закумкали жаби, тобто, вийшли наші рятівники. Кумкання і квакання було таким голосним і «творчим», що захотілося записати його на телефонний диктофон.
З тим і підійшла ближче до берега.
Та де там! Жабиняки одна за іншою, від мого наближення, почали скакати назад, у воду. Дружний хор розладнався.
Але одна із жаб залишилась сидіти на місці. Мабуть, гадала, що замаскувалася. Вона дивилася на мене своїми булькатими оченятами і кліпала.
Тут зроблю невеликий відступ.
Серед тварин, як і між людей, бувають розумні і… не дуже, є добрі і злі, кмітливі і роззяви, а ще є дуже допитливі.
Певно, саме така жаба мені й трапилась. Вона мене розсмішила, тож я не стрималася, і… за хвилю жабеняко вже було в моїх долонях. Лише тоді воно схаменулося і почало пручатися. Врешті, ми домовились, що я лише сфотографую і відпущу.
А далі сталося ще смішніше.
Жабка потягнулося до мого обличчя, ніби хотіла поцілувати мене в губи. Аби не притримала її задні ніжки в своїй жмені, то й не знаю, чим би це скінчилося…
На фото це досить чітко видно. Цей нездійсненний поцілунок з царівною-жабою. Але однозначно, жабиняко було цікавим. Я йому сказала, щоби більше не покладалось на людей і не давало так легко себе упіймати, бо не всі ми, люди, доброзичливі.
Мене в дитинстві, і в шкільні роки дуже гнітила несправедливість стосовно жаб: чому усілякі досліди проводяться саме на них? Адже вони такі беззахисні, у них немає навіть зубів, щоб захистити себе. Ну, хіба лише жаба Коко, яка мешкає в Південній Америці. Та справді може помститися за усіх своїх скривджених братів і сестер. Її отрута в тридцять п’ять разів небезпечніша, ніж отрута кобри.
А те, що жаба гидка, — взагалі дурниці.
Вона – чистюля із чистюль, і її волога шкіра має бактерицидні властивості. Саме тому молоко з жабою ніколи не скисало. Адже відомо, що до того, як з’явилися холодильники, віками, з глибокої давнини, було заведено кидати жабу до глечика або відра з молоком.
P.S.
Запевняю, під час зйомок на фотокамеру жодна із жабок не постраждала. Наша «героїня» була ніжно відпущена у воду. Щоправда, вона не дуже засвоїла мої настанови, бо неохоче від мене втікала. Розвернулася і знову, вже з води, спостерігала за мною. Цікавість часто стає згубною. А, може, то просто було її улюблене місце полювання на комарів?
Зінаїда Куценко
