Щойно я на базарі купив «зеленці».
Радувало мене те, що придбав їх у дітлахів – нехай теж тішаться.
Але, дорогою до дому я яблук не скуштував, бо саме задзвонив телефон і довелося відволіктися на розмову.
Вдома я, не знати з якого доброго дива, помив три яблука, взяв ножа і, нарізаючи собі скибочки, їх з’їв.
Жах: зеленці!, митими!, ще й ножем нарізані!!!
Усвідомлення старості невблаганно й непереборно підступило до мене. Я намагався виправдатися тим, що це все телефонна розмова, яка мене відволікла, і вік тут ні до чого.
Ледве себе заспокоїв, перевівши розпач у нарікання щодо мобільних телефонів – це все вони: замість бігати за дівками, ми їм телефонуємо. Ну, як тут помолодшаєш?
А решту зеленців я таки з’їм «як годиться»: з дерева – до рота, може для цього, навіть, вийду з дому на вулицю, а костогриз жбурну далеко у кущі.
Валентин Ткач
