Ти просто неперевершена в цій успадкованій квартирі в центрі міста! Не вистачає лише дрібниці — стати в ній городянкою. Для цього потрібно зовсім трохи — не виходити на балкон розхристаною і не склити цей самий балкон у сільських майстрів. Не виставляти сміття під двері, щоб потім виносити його до контейнера аж через тиждень. Не галасувати з того балкону услід чоловікові, який сідає в бусік, щоб він купив тобі на Калинці нові колготки.
Треба ставитися з повагою до сусідів, які прожили в сусідніх квартирах все життя і пам’ятають часи, коли в під’їзді було чистіше, ніж у твоїй квартирі. Якщо встигнеш — ти також постарієш.
І, нарешті, не з твоїми грішми брати все від життя! Бери від життя лише те, що воно пропонує. Пам’ятай, що колись ти просто була чиїмось оргазмом.
Не те
Спробував посидіти в кав’ярні в іншому районі міста. Не те. Запахи, люди, розмови. Все чуже. Тому на питання: «Познайомимся?» доволі зухвало відповів: «Дякую, в мене вже є знайомі». Не сподобався смак лістрето. Вони готують його не так як в центрі. Серветки були чомусь чорного кольору, ніби заклад в траурі.
Дівчата не так посміхалися, і з ним не хотілося ні про що розмовляти. А ще не люблю, коли де треба і не треба повторюють як заклинання цісарське гасло — «спільними зусиллями». Цими спільними зусиллями у нас нічого не виходить. Потрібна конкретна людина для конкретної справи. Час колективізму минув. Тепер спільно майже нічого не відбувається, і цісарське гасло — звичайна комерційна декорація. Ним обвішані нудні стіни закладу разом із такими ж нудними фото старих Чернівців.
Але тут, так само випадково, як і я, зайшла красуня, яку майже щодня бачив у своїй улюбленій кав’ярні в центрі. Вона була бездоганна. Це зіпсувало всім настрій на весь день.
Пишаюся
Вирішив припинити собою пишатися. Треба подумати чим пишатися далі. Сталим розвитком, стабільністю, курсом долара до євро? Нашим людом, коли він залишається сліпими у той час, коли його намагаються зробити нещасним?
Скажуть – пишайся містом. Але місто не обговорюється, ми ним пишаємося завжди, це від нас не залежить.
Можна пишатися минулим. Це також від нас не залежить. Але є простір для широкого пишання. Правда, якщо ти в минулому не грішив, то що в старості згадуватимеш? Як бабусь через вулицю переводив? Можна пишатися тим, що колись мав усі зуби. Тепер зуби для краси, а не для того, щоб огірками хрумкати. Тобто є обмеження щодо минулого.
То чим же, все ж таки, пишатися? Лише собою! Тому ось і я! Більше сьогодні хороших новин немає.
Володимир Килинич
