«А вже осінь прийшла у мій сад» — це із вірша мого товариша, Вадима Дмитровича Крищенка, пісню на ці слова виконує Іво Бобул. Осінь… Скільки живу, стільки й дивуюся її таланту неперевершеного майстра пензля. Палітрою гарячих фарб поволі розмальовує деревостій не тільки в саду, щоб зачарувати живописними картинами, магію різноманіття якої не в змозі, здається, передати найталановитіший художник.
Осіннє розмаїття нерукотворних барв, відтінків та сумішей, одним поглядом неможливо осягнути. Голубий, прозорий, небесний фон посилює жовті тони, пом’якшує вогненно-багряні, надає особливого відтінку залишкам зелених.
А коли споглядаєш осіннє диво вранці, коли промені сонця пронизують хмари-тумани, що вночі важко впали на землю, тоді лише налаштовуєш внутрішній камертон настрою на диво. Упродовж дня… Ранішній серпанок іноді зберігається і в полудень, надаючи всьому навколо легкий, ледь помітний відтінок блакитного, в обід, коли сонце зачепилося над головою у піднебессі – отоді й купаються очі у незлічених барвах природи.
І тоді прощаєш цій рудоволосій малярці холодні вечори й ранки, дощі, її мінливий настрій. 
Але вдячний – бо не так часто з’являється можливість побути наодинці, подумати-помріяти під монотонний дощик, прислухатися, як схлипуюче шепотіння краплин і обережно-потаємний подих вітерця заповнює простір довкола тебе. Але це не тепер – нині початок осені — тихий, сонячний, блаженний…
І не треба гаяти в такі години часу, а чимдуж з відкритими очима спішити надивитися розмаїття килимової чарівності, надихатися барвами та насолодитися баченим – так же ж мало її виділено природою побалувати нас своє красою. А ще – усвідомити, що без оцієї осінньої насолоди, я не розумів би, що таке радість самотності, розчарування і болю, не пізнав би циганського тепла. Бо це й пора наближення старості, згасання почуттів, останні роки життя…
Чари перших днів та хвилин осені, мабуть, у їхнiй швидкоплинності, ефемерності – достатньо одного пориву безжального вітру, важкої темної хмари, насиченої холодним дощем, і все навколо змінюється. Як злий чаклун наворожить!
Та поки що всюди царює блаженна вереснева атмосфера осіннього народження, яке я до нестями люблю, бо у природі вiдбувається таїнство метаморфози. У такі звабні дні осіннього раю, навіть у час тяжких випробувань для любимої України, в моєму серці змішуються з почуттями надії на перемогу, рядочки поетичних слів:
Осінній день – теж для любові час,
Хоча вже смуток грає своє свято.
Та пензлі осені зачарували нас,
Бо в тих малюнках споминів багато.
Свої чуття в багряну даль несу,
Не розділю на кола і квадрати…
Спасибі, осене, що ти, сховавши сум,
Й щасливий спомин вмієш дарувати.
Боже, ми все-таки зустрілися з тобою, осене, не даремно – я аж помолодів: серцем і душею!
Віктор Жадько
