Очікування реакцій від світової спільноти на нашу війну і катастрофи продиктовані нашим перебуванням всередині катастроф. Нам здається, що на планеті більше нічого нема, окрім України, її мук і жертв, адже вся стрічка в трагедії. Де реакції, де втручання? Чим ви там взагалі зайняті на своєму Заході і по всьому світу?! Але якщо зайти на Google Earth, відскролити до розмірів планети, щоб зникли кордони і покрутити тою гігантською кулею — то з першого разу не вдасться потрапити курсором навіть в Україну, не те що в Каховку.
Так, безсумнівно, для нас це трагедія. Але ми ілюструємо свою трагедію краденими фотками з чужих повеней, про які навіть не знаємо, де відбувались, який у них був масштаб, скільки загинуло людей і чи потрібна була там комусь допомога. Когось з нас взагалі це обходило? Повені в Індії, пожежі в Австралії, війна в Сирії, теракти на Сході до нашої війни були для нас просто картинками в стрічці новин. Так, страшними. Але просто картинками, ми скролили далі.
Точно так само пересічний мешканець планети Земля бачить наші трагедії. Хоча навіть більше. Залученість світу в проблеми України незрівнянно більша, аніж залученість України у проблеми світу. Ми як малі діти вимагаємо монопольної уваги до себе і ревнуємо, якщо світ сміє займатись ще чимось окрім нас. І влаштовуємо істерику, якщо рівень уваги не такий, як нам хочеться.
І про ООН. ООН — це щось на кшталт світового ОСББ. Очікувати від ООН зупинок воєн чи втручання у їх хід, це як очікувати від ОСББ зниження курсу долара. ООН було створено у 1945-му році як організацію країн переможців ДСВ, яка мала стежити за тим, щоб країни переможці між собою не воювали, а нормально комунікували. Тому зараз навіть Німеччина, країна безсумнівно багата і впливова, не має права вето на голосуваннях. Як і не має ядерної зброї. А смішний Макрон, з якого ми регочемо — має.
Свої завдання ООН з горем пополам виконує — держави-засновниці не стріляють одна в одну ядерними ракетами. Результати Другої світової війни визначили світовий порядок і ми з ним нічого вдіяти не можемо. Є країни-переможниці, і є, як сказав Тоні Джадт, країни-історичні невдахи. Єдина сила, яка може це змінити — це Третя світова, яка зруйнує всі домовленості попередньої війни і змусить світ домовлятись і об’єднуватись по новому. Але нам навряд чи сподобається такий варіант розвитку подій, бо шанси України у світовій війні незрівнянно менші, аніж в українсько-російській. У світовій війні світу буде не до нас, а гіршого зараз і придумати важко.
Я щось не розумію, чого ми добиваємось — щоб Європа почала воювати з росією теж і тримала свої “патріоти” і абрамси по своїх Парижах, бо самим тепер треба більше? Так, шанси здолати росію гуртом незрівнянно вищі, але поки це трапиться — то нам тут точно буде непереливки і рівень катастроф, злочинів і убивств тільки стрімко зросте.
Так, поки росія не напала на Європу чи США — то їм не хочеться вступати у війну. Тому що НАТО — це оборонна стратегія, а не наступальна. Ми теж не хотіли вступати у війну з росією, поки вона на нас не напала.
Я розділяю і усіляко підтримую лобіювання українських інтересів у світових спільнотах, тому що це і мої інтереси. Але лобіювання інтересів – це твереза цілеспрямована дипломатична робота та безкінечні діалоги, а не зойки, докори, кпини і карикатури. Таке допомагає тільки контейнувати лють, а от користь для нашої країни і нашого майбутнього нульова.
Володимир Гевко
