В ці перші години розгубленого смутку згадується багато чого. Думки плутаються і розбігаються. Свіжі спогади перемежувалися з давніми, які накопичилися за більш, ніж 45-річне наше знайомство й дружбу. Він декілька разів прощався в наших, як виявилося, останніх телефонних бесідах. Мені не вірилося в ці прощання, але це сталося. А він знав, що прощання скоро буде і не намагався уникнути чи втекти від неминучого. Він йшов до кінця із відчуттям власної гідності, так, як і жив. Він точно не заслуговував на муки останніх років життя. Але є невблаганні речі.
На його похорон прийде чимало людей. Він і за життя дивним чином притягував до себе інших. Скажіть, хто в Чернівцях 70-х – перших 2000-х його не знав? Василь – не видумана, а справжня легенда Чернівців. Людина-посмішка, людина – жарт. Доброзичливий, відкритий, щирий. Він ввібрав у себе все найкраще, що 
існувало в тодішніх Чернівцях. А це було не просто, бо тоді жило не лише найкраще, а й багато зайвого та відверто поганого – їжа, ідеологія, якість.
Але його життєва вдача старанно оминала прикрощі тодішнього буття. Він був, ніби з особисто розвіданного майбутнього і власним прикладом буцім казав нам всім – не переймайтеся, все скоро буде добре, посміхайтеся і живіть зараз! А от коли це добре настало, всі насолоджувалися ним, а сам він не зміг цього зробити, бо всього себе віддав іншим – рідним, роботі, місту. Він був непомітним і дуже помітним одночасно. Він був кругом і часом здавалося, що Василь і ночував десь ось тут, недалечко, в центрі міста, а не ходив на ніч додому.
Таким він і залишиться в моїй пам’яті, не берусь вирішувати за інших. Поруч і готовий прийти на допомогу будь-якої миті. Колись він дуже сумнівно жартував про те, що хотів би бути похованим на Центральній площі, щоб бути в гущі подій та людей.
Так і буде, Василю!
Тебе завжди будуть згадувати люди, яким ти допоміг, порадив, був поруч чи просто вислухав. Спасибі тобі за те, що ти так яскраво жив серед нас.
Володимир Килинич
