Суспільство

Символ правди і проституції на тлі голодомору

Опухлі трупики дітей і дорослих. Немало випадків божевілля і людоїдства. Мільйони закатованих голодом. Мільйони понівечених доль, що вплинули на майбутні українські покоління. Панування страху і стратегії виживання як форми щастя, жах рідної мови, що почала асоціюватися із нещасними селянами, що тікали у великі і байдужі до них українські міста, щоб знайти там смерть…

На українську землю 1933-ого року ступили копита блідого коня. Голодомор, який став радянським етноцидом українського народу, завдав нашій ментальності найбільшу травму. Ця травма ще мало проговорена із різних причин, в тім числі із причини багаторічних масових реготів «Кварталу 95»

Але про життєстійкість нації , здавалося би, там, де вже її не може бути, свідчили люди, які, смертельно ризикуючи власним життям, рятували інших. (Невеличка книжка на цю тему називається «Людяність у нелюдяний час»)

Молодий журналіст Гарет Джонс, що розповів правду про голодомор в Україні, був убитий у 1935-ому році. За що? Ким? Продажний, хоч і талановитий журналіст Уолтер Дюранті отримав на початку 30-их років Пулітцерівську премію за відверту брехню на весь світ про СРСР.

Здавалося би, зло непереможне.
Але появився фільм «Ціна правди», де Гарет Джонс є головним героєм і про його чесність принаймні дізналися мільйони людей. Ім’я Волтера Дюранті поволі стало символом журналістської проституції талановитих людей.

Але якою ціною?
Як і скільки нам треба розповідати світові про український геноцид, у жоднім разі не шепелявлячи, мовляв, досить вже про страждання, гноблення і смерті…

Степан Процюк

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.