У мене була перевірена технологія самонавіювання. Коли я мерз, то уявляв, що в сауні дуже жарко, тіло огортає суха пара. Уява мобілізовувала всі зорові образи й відчуття – і відразу ставало комфортніше. Мені здавалося, що не так вже й холодно.
Але вчора це не спрацювало.
А було все так.
Після обіду я зустрічався зі своїм літературним агентом і перекладачкою у Греції Оксаною Терещенко. Була несамовита спека. Ми зайшли в літнє кафе на Городецького і тільки сіли за стіл, небо затягло хмарами, пішов дощ і стало холодно. Здавалося, наче з теплої країни я перелетів у холодну. Від раптово перепаду температур на тілі виступили сироти.
Відчуття дискомфорту від холоду змусило мене рятуватися звичним самонавіюванням.
Я почав уявляти, що опинився в сауні. Суха пара забивала дихання. Було жарко. Моя уява діставала з пам’яті знайомі образи й відчуття, пов’язані з розпеченими каменями, гарячим лежаком, високою температурою, але на мій подив це нічого не дало. Я змерз, як цуцик.
Рятуючись від дощу, в кафе залетіли голуби.
І в цей момент я побачив жінку зі сфінксом на руках, неймовірно худим, схожим на реанімовану мумію. Від холоду кіт трусився й роздратовано дивився на людей і голубів, що безцеремонно ходили між столами.
Мені стало шкода цього сфінкса, я подумав: усе-таки на Городецького є істота більш закоцюрбла, ніж я. І несподівано у мене на руках зникли сироти, я відчув душевну рівновагу і, щоб морально підтримати кота, лагідно подивився на нього.
Володимир Даниленко
