В одній моїй улюбленій фантастичній книжці автор поміж іншого описував історію, коли позапланетні істоти, які були на вищому щаблі розвитку, втручались в закони фізики, гальмуючи на Землі розвиток науки. Вони фальшували фізичні константи і викривлювали експерименти, щоб ці показували недостовірні результати. Іншими словами, вбивали фізику на планеті Земля.
Схожим чином зараз на наше життя впливає війна. Серед українців з’явилось дуже багато щирих адептів апокаліпсису. Свідків руйнації гуманізму, оповісників кінця світу. Вони з якоюсь темною і солодкою приреченістю сповіщають, що війни були завжди, а мир — це тимчасове непорозуміння і от нарешті воно закінчилось.
Зловтішаються з гіпстерів в барбершопах як головних неготових до битви на мечах з вовками і на що ті взагалі потратили свої нікчемні життя. Багато з них в бурі віднайшли свої найголовніші уміння і тепер зверхньо оцінюють тих, хто не вміє стріляти з двох рук і накласти оклюзійну пов’язку стікаючому кров’ю.
Війна викривлює фізику нашого життя і штовхає нас до думок, що засмагати на пляжі, брати іпотеку, планувати дітей і вибирати ровера у веломагазині — це наївняк і фантоми минулого. Бо реальність до скону віків — це скотч на вікнах, курси з такмеду, фізо і бомбосховища у кожній новобудові найближчі сто років. І ті всі м’якотілі французи зі своїми багетами і камамберами — аномалія і живуть лише тому, що на шляху мордору опинилась Україна, а якби нас не було — то по Варшаві і Парижу вже б гуляли орди вагнерівців.
Але у мене чомусь відчуття, що м’якотілі французи і трохи наївні поляки дали б собі раду з ордою не гірше за нас. Якщо шість сраних хаймарсів виявились здатними перевернути ситуацію на фронті, то великі і багаті держави з міцним ВПК можуть незмірно більше. І це не заважає їм орієнтуватись на миротворчість та гуманізм.
Так, це все виглядає інфантильними роздумами на фоні вкрай складної ситуації під Бахмутом та безлічі людей, котрі зараз гинуть у війні, даючи відсіч агресору. Але якраз темна, солодка приреченість виправдовує їх смерті і нормалізує травму, а здоров’я робить відхиленням. З цього ростуть пафосні панегірки і теорії про те, що ці люди зродились великої години, аби померти за Батьківшину. Це дуже болюча і некоректна концепція.
Українці змушені воювати і демонструвати відвагу, бо цивілізаційна спільнота допустила багато помилок у пильнуванні себе і уможливила напад на когось, хто не такий важливий, як вони самі. Не такий захищений. Бо якби путін напав на Німеччину чи Францію — то війна справді б тривала три дні. І завершилась повною поразкою росії. Війна — не норма, а аномалія. І кожна смерть українця на фронті – не історична належність, а жахливе відхилення від норми, коли тканина цивілізації пішла тріщинами.
І так, зараз озброєння, підготовка і навички такмеду вкрай потрібні, але потрібні вони для того, аби якнайшвидше наблизити кінець війни і щоб часи, коли треба знову вміти накладати оклюзійну пов’язку, більше ніколи не настали.
Парадоксально, але саме успішність у мирному житті дозволяє збудувати якісне суспільство, здатне себе захистити і не перетворитись при цьому морально на своїх нападників. Бо коли в країні добре припильнована економіка, освіта і розвинуте суспільство, то з обороною зазвичай у такій країні теж все добре.
Володимир Гевко
