Армійські валізи трьох поколінь зберігаються у нашій родині. Правда, донедавна, вони знаходилися у закапелках непотрібних речей. А це, під час відпустки, вирішив їх, так би мовити, реанімувати, адже кожна з них віддзеркалює свою епоху. Найперша (і найбільша) армійська валіза належала моєму дідові Григорію Семеновичу Тютюннику. На ній викарбувані ініціали ГСТ і унікальна вона тим, що всередині на кришці олівцем написаний лист.
Дивно, правда? Але так воно і є. Він непогано зберігся, цитую його мовою оригіналу: «М.Е.Супоня и Григорій Семеновичъ и Захарий Спичак и Антонъ Трапизонъ и Семенъ Колодка и Сироватка Илья ъдем совмъстно на позицію и отправляем вещи домой, съ симъ досвидание. Остаемось живи и здорови. Еще пока находимся въ г.Кишиневе, но все таки прощайте и ожидайтъ нового адресу. Я буду скоро писать съ нового адресу. Вашъ сынъ Григорий и товарищи его М.Е.Супоня и всъ остальные. Досвиданіе».
Отже, цю валізу з листом передали рідним у Понорницю (мені розповідали, що з кимось із товаришів по службі). Але чому того чоловіка демобілізували раніше і як він з речами добирався додому (у нього ж, мабуть, теж була подібна валіза) — невідомо.
Можна також припустити, що йдеться про період початку першої світової війни. Хоча Бесарабія тоді і не була 
стратегічним пунктом військового протистояння двох ворожих блоків, однак царська Росія, напевно, здійснювала якісь маневри, передислокацію військ, аби убезпечити цю територію від потенційних загроз.
Друга армійська валіза – мого батька Івана. Його призвали до війська у повоєнному 1949 році, служив він на Далекому Сході. Про ідеологію Радянської Армії свідчить тодішній номер видання Головного політичного управління Міністерства оборони СРСР «Ілюстрована газета», приклеєний на кришці валізи, з красномовною цитатою Сталіна: «Тепер, коли від Китаю і Кореї до Чехословаччини і Угорщини з’явились нові «ударні бригади» в особі народно-демократичних країн, тепер нашій партії легше стало боротися та й справи пішли веселіше». Коментарі, як кажуть, зайві.
І, нарешті, моя армійська валіза.
Служив я у Чехословаччині у ракетних військах. У Центральну групу військ нас передислокували у 1983 році після інциденту з південно-корейським пасажирським літаком, який перетнув повітряний простір СРСР і був збитий радянським винищувачем. Це призвело до загострення відносин між США та Радянським Союзом.
Американці розмістили у Європі свої «першинги», СРСР – свої ракетні комплекси. Довелось облаштовувати пункти дислокації, також наші підрозділи організовували бойове чергування. Природно, уся служба проходила під пильним контролем. І навіть, коли прийшов час демобілізації нас неодноразово попереджували, щоб і обмундирування, і валізи були без, так би мовити, «дембельського оформлення» (хто служив – знає про що я). Тому відповідно оформлений мав я тільки дембельський альбом. А армійську валізу – скромну, звичайну, куплену за місцем служби. Про її чеський слід нагадують лише наклеєні перевідні картинки з чеськими замками.
***
Ось такі історії про три покоління армійських валіз. До речі, найстаріша з них – найміцніша, бо дерев’яна. Вона збереглася найкраще. Далі за рейтингом батькова валіза – вона зроблена з міцної фанери. А моя (з тонкого картону) уже ледве тримається купи.
Після реставрації у дідовій армійській валізі хочу зберігати вишиті рушники, інше рукоділля, що дісталося у спадок від матері. А у батьковій – старі фотографії і листи. Хай валізи ще послужать.
Анатолій Тютюнник
