Вибачте мені мою самовпевненість, але запитання: як досягти, аби люди в тилу жили війною? — це просто нижче плінтуса. Треба налагодити виробництво зброї, щоб уся молодь, люди середньогго віку і працездатні пенсіонери працювали на цих заводах. Якщо праця на них оплачуватиметься нормально — не буде цих ідіотичних розвізників їжі — вони теж вироблятимуть набої або броню.
Влада наша винна, що суспільство таке розслаблене. УРСР виробляла ракети. Так невже ж ми не можемо штампувати оці «Вільхи»? Невже ми не можемо виробляти аналоги «Шахедів»? Я ніколи в це не повірю. А так у різних українських містах, а у Львові особливо, бо Львів — далеко від фронту і красивий — процвітають еротичні шоу і обжиралівка в часі війни. І скажіть, що корупція — найбільша наша проблема.
Це проблема, звичайно, але найбільша наша проблема, як і всього Заходу, в тому, що ми шукаємо тих, хто винесе на собі всі тяготи: Захід має Україну і Ізраїль, ми маємо соціальні низи суспільства. Але все це лише тимчасові міри, бо війна триватиме довго. І Росія завжди вигравала, бо росіянам плювати на блага цивілізації.
Іноді унітаз робить людину офігезно вразливою, а його відсутність перетворює людину на сталь. Унітаз у нашому випрадку — метафора. Люди мають зрозуміти, що увесь цей комфорт не таке велике благо. У час війни необхідно обмежувати себе. Аскетичні автократії можуть перемогти нас — розбещених.
Читайте історію Римської імперії. Тоді Захід урятувало християнство, що було надаскетичним. Якщо Північна Корея, а не тільки Росія виробляє набоїв стільки, що вагнерівці могли за кілька днів вистріляти ту кількість набоїв, що їх колективний Захід виробляє місяцями, це про що свідчить? Хто ефективніший?
Перейти на військові рейки означає — виробляти власну зброю і то багато. Тоді і буде змичка між фронтом і тилом. Бо донати ці — до одного місця, це як мертвому припарка. Просто люди цими донатами заспокоюють власну совість, але для ведення війни, тим паче для перемоги над Росією і всім авторитарним блоком цього недостатньо. Необхідно вимагати від української влади налагодження військової промисловості. Ось єдиний наш порятунок.
Роксана Харчук
