Вчорашні ідоли вже по Дніпру пливуть,
бронзові мумії злітають з п’єдесталів,
цей світ вже завтра іншим назовуть,
це небо виплавлять зі скла або зі сталі.
Одягнуть землю в кокон чи ковпак,
зашторять обрій поліетиленом,
почеплять пам’ятний нагрудний знак –
на згадку світу, що він був зеленим.
Напоять ріки щедрістю кислот,
засіють металевим хлібом поле,
присвоять номер – п’ятизначний код,
аби своїх імен – уже ніколи…
Чиясь рука змахне сигнальний жест,
ґумовий голос дасть команду грати,
і розпочнеться небувалий квест –
шукати сонце, сховане за ґрати.
Наталія Ковалик
