От всі: Арєстовіч, Арєстовіч… Наче й не жили в 90-ті. Ну, молоді люди може вже й не пам’ятають, а от я пам’ятаю добре. Кашпіровський і Чумак — чули такі прізвища? Телевізійні звьозди-цєлітєлі начала 90-х. Я впадав у культурологічний шок, коли бачив як дорослі люди з трьома вищими освітами, інженери там, гідробіологи, народні артисти, фізики-академіки, ракетобудівники і токарі фрезерувальники вищого розряду виставляли перед телевізором трилітрові банки і «заряджали» цілющу воду, робили паси руками, щоб розсмоктався застарілий геморой, чи одужала хвора на цироз печінка.
А ще в ті часи було модно мити голову меленою цибулею (яка після літнього дощу смерділа в громадському транспорті наче гази тьоті Цилі, що наїлася свєжєй дунаєчкі с горохом), ковтати мумійо (пташине гівно) та бавитися уринотерапією, яка за словами тодішніх ескулапів лікувала буквально все, від хронічного алкоголізму до церебрального паралічу.
Присягаюся, я особисто знав одного художника, який задля ефекту омолодження натирався власним гівном. Він жив на Оболоні і малював картини в стилі трансцедентного містицизму з елементами національної еротики. Зараз щось подібне намагаються виробляти сучасні художники-ліваки, відкинувши, щоправда, національний контекст. Адже гівно воно і в Африці гівно, і в Лос-Анджелесі, і в Майамі, і навіть у Венеції на Бієнале, де його виставляють пачками під виглядом сучасного мистецтва.
Але до справи!
Нині Олексій Арестович виконує вкрай важливу соціальну функцію військового експерта-уринолога, чий вплив на психіку людей з низьким критичним мисленням має терапевтичний ефект. Заспокоює, тамує тривогу, покращує сон, додає життєвих сил, допомагає вистояти в критичні часи тотального пиздеця, інфляції, розпачу, апатії та зневіри (як це й було на початку 90-х).
А оскільки людей з поганим рівнем освіти та культури (включаючи народних артистів, липових професорів та куплених академиків) в усі часи було значно більше, ніж справжніх артистів та науковців, то й аудиторія у Арестовича величезна. Вибачте за грубість, але плебс завжди тяжів до містики, спрощення складної картини світу та альтернативних методів психорегуляції. Піди 
постав свічку — матимеш успіх в справі. Хочеш скласти іспит — поклади книжку під подушку. Мрієш знищити конкурента — занеси десять штук до церки і п’ять до кілера. Кохання? Та не проблема! Потомствєнная цєлітєльніца Ізабелла за пять сєансов викативанія яйцом снімєт вєнєц бєзбрачія. І главноє — в машінє нє прістьогівайся, а краще запіздячь на торпеду іконку Миколи Чудотворця!
Нейролінгвопрограмування! Чули про таке? Так от в плані соціально-військової уринотерапії Арестович для широких народних мас — саме те! Він на часі. Він в топі. Він в тренді! Такі завжди з’являються у важкі часи і поруч (о, диво!) завжди Дмітрій Гордон.
Ну, а розумники, що патякають «аферист-маніпулятор», націкі там всякіє, хє-хє, укрАінци бля профєсіАнальниє… Тьху на них. Статистична похибка в рамках широких верств майбутнього електорату.
Сідєть! Молчать! Слушать!
Птічьє говно кушать!
Піть випарєнную уріну,
І вєріть в Русь-Украіну!
Нє только «Гради» заряжать на убой
Но і трьохлітровиє банкі, с водой!
Народ і «Квартал» єдін,
Только так побєдім!
Гарантія 50/50. Ну а как нє побєдім, то во всьом віноват коллєктівний Запад. Ну і Порошєнко. Малоросійскій мір во фсьом єго гібрідном многообразії тотальной дебілізації широкіх народних мас.
Автор у розпачі волає:
— Ау, сучасні Шпенглер, Ортега-і-Гассет ви гдє?
— В пі*дє! — звучить у тривожній тиші заспокійливий, монотонний баритон Олексія Арестовича. — Тєпєрь я за ніх, є*ать ту Люсю. А кто нє согласєн — огранічєнний укр ілі тупой актівіст!
– Слава Україні!
– Та на *уй! Русі слава!
Війни за ідентичність, що точаться на тонких ментальних планах, вони такі. Найзапекліші.
Антін Мухарський
