Давно в дитинстві… Вихідний день, неділя. Зима. Село. Сніг і сонце… Сиджу на кухні, їм вареники з картоплею…
Мрію…
Що буде через багато-багато років?.. Ким я буду через багато-багато років?..
Певно, що космонавтом.
Вийду з великої гарної ракети, після тривалого міжгалактичного відрядження в блискучому скафандрі… Космос — то була мрія всіх хлопців на ті часи…
І ось минуло ті багато-багато років…
Зима, сонце…
Сиджу в ресторані, їм вареники з картоплею…
Офіціантка підходить, цікавиться: «Як вам наші варенички?»
— О! – кажу, — Ваші вареники – це, пані, просто космос…
Мрії обов’язково здійсняться…
Навіть якщо в іншій формі. І не факт, що то гірше… Просто — інакше…
Віталій Чепинога
