Подивилася відео, на якому зафіксовано наших славних воїнів ЗСУ — учасників визволення Курщини влітку 2024 року. Щасливі батьки, що виховали таких дітей. Щасливі брати і сестри, дружини і подруги цих безстрашних лицарів. А діти їхні є дітьми осіб легендарних.
Історія — дуже іронічна, навіть саркастична, бо ми стали свідками якоїсь дзеркальної Курської битви, що відбувалася влітку 1943 року. В історії, як бачимо, нічого святого нема. Можливо, це якась історична помста Путіну й іншим російським чиновникам й історикам-аматорам за сумісництвом, що зневажили Кліо, перетворивши її на пропаганду.
До речі, це також застереження нам. Не можна перетворювати історію на пропаганду, а перший крок до пропаганди — знищення диференціації, нівеляція відмінностей, спрощення. Усі українці перебувають у війні, але у всіх у нас різний досвід. У всіх у нас одне прагнення — зберегти українську державу, перемогти цей огидний рос. проєкт, але наш внесок у цю справу різний. Кожен робить якомога краще те, що може.
Мої співвітчизники, що пішли визвольним походом на Курщину, — носії історичної справедливості. А історична справедливість є наслідком розвиненої духовності, принаймні таку залежність вивів магістр гри в бісер Йозеф Кнехт.
Українці — справжня надія людства, передусім Європи. Нація, що самоочищується й очищує нашу частину світу від російської корости. Навіть Африку українці очищують. Деякі нації, напр., Нігер прикро вражають своєю сліпотою. Однак і вони колись прозріють.
Роксана Харчук
