Усіх нас переслідує денно і нощно страшна хроніка війни. З початку повномасштабного вторгнення московських фашистів в Україну постраждали (лише офіційно?!) на 36 день війни більше 412 дітей, з них 158 загинуло та більше 254 поранено… Звірства кремлівських нелюдів продовжуються й тоді, коли відбувається втеча окупантів з Київщини, Чернігівщини, Сумщини.
Перед нами справжній «моральний» портрет дикунів, варварів, нацистів ХХІ століття, жорстоких убивць мирних людей, гвалтівників неповнолітних дівчат, мародерів, що поїдають навіть собак.
Проте за обрієм усе ж прокидається сонце. Вдивляюся в дитячі малюнки війни. Назви, сюжети, відчуття світу, які не залишатимуть нікого байдужими, черствими, нейтральними: «Серце 
б’ється, б’ється Україна — Чумак, 11 років»; «Ворог по небу літає, дупа ворога пригорає — Родіонов, 9 років»; «Така весна. Повітря пахне наче перемога — Іван, 13 років»; «Ми переможемо та все полагодимо — Аня NN, 10 років»…
Вселенське, доросле світовідчування. Це зовсім не романтика, а реальність бомбосховища, в якому діти увічнюють трагічне сьогодення й водночас надію. Спраглість до життя, радості, любові. Бо всі ми, українці, віримо, прагнемо, боремося, що так і буде. ПЕРЕМОГА за нами!
Адже в цей час у харківському підвалі, під час обстрілів та бомбардувань, діти продовжували малювати, творити, любити своїх батьків, друзів, рідну землю, своє місто, Україну.
У цих світлих устремліннях дитячих мрій і нуртує наша нездоланна сила та віра в торжество Правди, Справедливості, Перемоги. Слава Україні!
Георгій Філіпчук
