Суспільство

Війна – як плата за легковажність

Обговорюючи в деталях колективну відповідальність росіян і Заходу за війну в Україні, котру заперечити неможливо, варто набратись мужності і говорити також про колективну відповідальність ще одного учасника конфлікту. Про нашу колективну відповідальність. Як народу. Не як окремих політиків і діячів, яким ми зараз загинаємо пальці, випоминаючи. А колективну відповідальність громадян України.

Скільки всього ми не зробили для того, щоб убезпечитись від цієї війни або мінімізувати її наслідки! Як роками реготали над убогим кивою і його дипломом, жомовою ямою і чуханням яєць… Скільки роботи журналістів і нашої медіауваги пішло на ці три, абсолютно безглузді інформаційні події. Замість зробити хоча б щось, щоб припинити діяльність очевидних проросійських депутатів. А не клепати мемчики з пришелепкуватих Киви та Рабіновіча.

Замість масово вивчати ази медичної допомоги, правил поведінки в кризових умовах і політичних програм українських партій — ми масово шпетили інстаграм-блогерів за їх медійні пр*йоби і вважали, шо робимо все від нас залежне, щоб зміцнювати Україну як громадянську державу.

А потім виявилось, шоб справді масово полюбити, прийняти і познайомитись з українцями з іншого кінця України — то треба було аж шоб на їхні будинки почали падати бомби і вони змушені були мільйонними валками втікати на інший край країни. У безкінечних чварах, корупції, популізмі, масовій робочій еміграції, тотальній політичній пасивності і неграмотності ми справді виглядали слабкою країною, ласим шматком для нападу.

Так, зараз ми екстерном пройшли багато чого і вирішили величезну частину своїх проблем, або частково повирішували свої громадянські проблеми. На які раніше закривали очі. На жаль, ціна, котру ми вже заплатили у цій війні і ціна, котру ми ще заплатимо — виписана на історичному рахунку і нам, як громадянам.

Але ця плата точно не пропала даремно — за неї ми багато чого зрозуміли, багато чого зробили і багато чого навчились. І поволі починаємо розуміти, що ще мусимо зробити і куди рухатись.

Володимир Гевко

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.