Соціальна заздрість. Ось мотиваційна основа загарбників. «Вы слишком хорошо живёте». «У вас что, туалет дома?». «Прикинь, у них в деревне асфальт и уличное осветление, прикинь». Соціальна заздрість – невід’ємний елемент їхньої українофобії. Вони карають нас за краще життя. Вони мстяться від імені свого облюбованого соціального дна. Вони і є те дно, яке каламуттю піднялося на поверхню й заступило Сонце.
Соціалка – ось що їх невимовно дратує. Вони не можуть пережити, що «молодший брат» упакований за євростандартами, весь у новобудах, в особняках під містом, ще й джакузі мають. А «великий старший брат» далі випорожнюється в кукурудзу й місить болото на подвір’ї, заставленому пляшками з-під водки.
І ніяка «великая культура» його не врятує від ще більшого бодуна. І ніяка гагарінська космонавтика не запалить зорі в його болотній калюжі. І ніякий «мировой балєт» не покличе його до мирного співіснування з кращими. І ніяка достоєвщина не зродить в його серці нотку гуманності. І навіть позолота грошей не притлумить у ньому внутрішнього варвара-ординця.
Заздрість ними рухає до мародерства. Заздрість є спусковим гачком їхнього звірства. На нашу землю причвалав соціально опущений сусід, зазомбований мешканець днища, споду, самого долу. Він ніколи не спроможний буде відштовхнутися від дна догори – він буде перетворювати весь світ у суцільне дно, аби порівнятися. Він не прагнутиме тягнутися до вищого стандарту – він відчайдушно весь світ тягнутиме на свій найнижчий. Він затопче все до щабля плінтуса, аби могти розмовляти нарівні.
Комунікація з дном загрожує постійним вдивлянням у безодню. Російського дна не існує. Ця заздрісна чорнота є суцільною й екзистенційною. Вона здатна пропонувати лише дно «за компанію».
Цьому можна протистояти лише у безконтактний спосіб. Не бути з росією – означає дивитися на неї зверху. Протистояти росії – означає не піти на дно. Бути проти росії – означає висоту.
Остап Дроздов
